Зрада вбиває усіх: Василь Шкляр привіз до Кременчука бандерівський роман «Троща»

Один з найвідоміших сучасних письменників України Василь Шкляр презентував у Кременчуці новий роман “Троща”. «Батько українського бестселера» відомий тим, що у 2011 році Комітет з Національної премії імені Тараса Шевченка присудив Василеві Шкляру найвищу літературну нагороду за роман «Чорний Ворон» («Залишенець»), однак письменник відмовився отримувати премію на знак протесту проти перебування на посаді міністра освіти українофоба Табачника. Згодом у Холодному Яру вперше в історії вручили Народну Шевченківську премію. Грошовий еквівалент нагороди - 260 000 грн. письменник переказав у фонд екранізації роману «Чорний Ворон».

На зустріч з письменником зал бібліотеки у Кременчуці був вщент заповнений охочими почути Василя Шкляра, який приїхав до Кременчука вперше.

Письменник близько години тримав у захопленні зал розповідаючи ідею створення нового роману, історії з життя, які увійшли в книгу та які залишилися поза друкованим слова автора. Василь Шкляр також розповів, як він вивчив вірменську мову граючи в карти та чому вирішив писати про спецназ Сірка.

Як член "Партії регіонів" став одним з головних героїв книги "Чорне сонце"

- В Одесі на презентацію книги “Чорний ворон” в театрі були студенти юристи Ківалова. Тоді я подумав от будуть викрикувати, але вони з балкона вивісили величезний червоно-чорний прапор. Ще один мій читач, як виявилося вперше на зустріч вдягнув костюм та прийшов до директора театру і сказав: “Я представляю молодіжний осередок “Партії регіонів” і надійшла вказівка провести у вас в театрі презентацію”. Директор розгубився, але надав приміщення. Цей хлопчина після презентації підійшов до мене і говорить: “Я прочитав “Чорного ворона”, скажіть де вмерти за Україну?”. Я відповів, щоб хлопчина помирав від кохання, а за Україну побачиш сам. Ми вже тоді були у передчутті, якщо не такої війни, так збройного конфлікту, бо так просто та влада не піде. З часом я цього хлопчину побачив під час Революції гідності у лавах повстанців, а потім у полку “Азов”. Так цей хлопчина став одним з героїв книги “Чорне сонце”.

Що не увійшло до книги "Чорне сонце"

Василь Шкляр розповів, що до книги “Чорне сонце” не увійшов фрагмент з моменту смерті Сергія Амброса з Черкас. Він мав позивний сокіл, бо дуже любив цього птаха. Побратимам він сказав, що коли загине, то стане соколом. Сергія важко поранило під Широкине, лікарі довго боролися за його життя вже у Маріуполі, а в цей час побратими чекали звістки на базі. І раптом на перило балкона, де вони сиділи, сів сокіл. Птах ніколи не підлітає так близько до людей. І тут їм повідомили телефоном, що Сергій помер. Вдруге сокола побачили в Черкасах під час похорону Героя Сергія Амброса.

Холодний Яр наздогнав мене в Галичині

- Презентуючи “Чорне сонце” в Галичині та Волині мене прохали написати роман про УПА. На мою думку, про УПА повинні писати тамтешні, адже магія твору в мові, в діалектах, говірках. Але в глибині душі розумів, що галицький діалект мені простіше вивчити ніж вірменську мову, яку я вивчив за 2 місяці граючи в карти на гроші з хлопцями в Єревані.

Якщо нашу сторінку історії про Холодний Яр викреслили з нашої пам'яті на генному рівні. Боротьба тривала протягом десятиліть під час диктатури чужинецької влади. Хлопці стояли до останнього вже заради самої ідеї “Воля України або смерть”. Як говорив “Чорний ворон” я не здобув волі тому обираю друге. Коли у нього була можливість вислизнути за кордон, він говорив: “У мене не було гасла “Воля України, або закордон”. Коли я загину на моїй крові, на моїй могилі проросте ідея, яку підхоплять наступні покоління”. Дійсно останній отаман Холодного Яру упав в бою в березні 1930 року, мине якесь десятиліття і на Волині зродиться повстанська армія.

Мене на Тернопільщину запросив Роман Коваль, який розповів що у них над річкою Стрипою відбулася драма. І раптом у селі Багатківці мені показали старезну хату в якій жив священик, який приятелював з Горліс-Горським автором “Холодного Яру”, і в цій хаті він дописував книжку. Холодний Яр наздогнав мене і в Галичині.

Чому саме "Троща"

Троща - це очерет. Широкі очерети в плавнях. Саме там в очеретах над Стрипою був пункт зв'язку підпільників. Через той зв'язок переходили найвидатніші провідники, і хлопці тримали цей пункт. Саме там хлопців-підпільників у 1947 році, коли УПА припинила широкі збройні акції, їх через зраду оточили війська червонопогонників, які не залишали жодного шансу вийти з того оточення. Більшість з повстанців після триденного бою загинули, але вдалося вийти зраднику та головному герою.

У цій темі зраді присвячені основні моменти роману “Троща”, бо то був час коли вишколи агентурних махінаціях ця чекістська машина вкоріняла у наше середовище своїх агентів. Не знав звідкіля чекати зради й бувало, що навіть підозра падала на найближчих побратимів. Також була неймовірна втома від довготривалої війни в підпіллі. Високі провідники казали стояти й обіцяли, що буде ще війна між англо-американцями й совітами, під час цієї війни ми здобудемо державу, а самі не повернулися з закордону.

Документи, які увійшли в основу роману, були сховані в бідонах під землею

- Про події над Стрипою у трощі залишилися документи, а саме протоколи допитів СБ (служби безпеки), які допитували як зрадників так і їх родичів. У 1949 році на межі Львівської й Тернопільської області до18-річної дівчини прийшли підпільники. Вони сказали, що дівчина доживе до вільної України, а з них не доживе ніхто.

- Стефко, ми закопаємо папери, які мусять прочитати нащадки і ти будеш свідком де ми їх закопаємо, - сказали дівчині повстанці.

Вони в алюмінієвих бідонах закопали одну частину на цвинтарі, а другу у лісі. Дівчина Стефа все своє життя берегла таємницю архіву УПА, а віддала його вже у 1991 році, коли Україна дійсно стала незалежною, - розповів Василь Шкляр.

Сам архів довго зберігався в офісі Української республіканської партії заснованої в 90-х Левком Лук'яненком, в УРП перебував і сам письменник, тоді ще не знав, що скористається унікальним архівом. Зараз документи у Львові в музеї розташованому на місці тюрми на Лонцького...

Прототипом героя роману “Троща” став Мирослав Симчич

Одним із прототипів головного героя став знаменитий сотенний УПА Мирослав Симчич “Кривоніс”. Йому цього року виповниться 95 років. Він понад 30 років просидів у таборах, мабуть, Бог не зарахував їх до життя тих літ, дід і досі при світлому розумі. Хоча чує він погано, і з останньої нашої зустрічі він зламав слуховий апарат і майже нічого не чув. Дружина Рая почала його сварити: “Тут до тебе Василь приїхав, а ти ведмідь на такий дорогий апарат наступив”. Дід глухий, але те що йому потрібно все чує, й каже: “Буде се розводитися”.

Мирослав Симчич, різниця у фото 50 років

Зраду можна зрозуміти, але не можна виправдати

“Троща” - роман про гріховне кохання, настільки сильне, що людина продає заради нього не лише побратимів, а й батьківщину. Є в романі багато моментів суперечливих і болісних моментів. Не даремно виноситься що зраду можна зрозуміти, але не можна виправдати. Коли ми зараз з висоти часу можемо проклясти зрадника, але ніхто з нас не знає якби він повівся коли твоїх близьких ставлять до стінки на розстріл. І в таких ситуаціях зламувалися найстійкіші.

За зраду у нашому повстанському середовищі було жорстоке покарання - ліквідація. Вражали моменти в яких душа протестувала. Збірної відповідальності родина не повинна нести, тим більше діти. Але ці діти бачили багатьох підпільників, чули їх псевда, і коли вони заговорять постраждає ще більше. Тим паче таких дітей нквдисти навчали, а згодом вони у вигляді пастушків виявляли криївки, місця переховування.

В деяких містах на презентаціях були закиди, що я жорстоко показав методи роботи служби безпеки, але в тих умовах інакше не можна було діяти. 

Спецназ кошового отамана Сірка

Всіх історій не перепишеш. Тому хочу втекти в XVII сторіччя, щоб моє серце відпочило. Хочу написати книжку, кажучи сучасною мовою, про спецназ кошового отамана Івана Сірка, про характерників. Хочу написати веселу пригодницьку річ. Характерники - це люди особливої кістки та крові, про них існує багато легенд, але я хочу написати про них правду.

Після презентації книги Василь Шкляр роздавав автографи, а бібліотеки та школи міста отримали від депутата Полтавської облради Наталі Макаруші у подарунок роман “Троща”.