Романтичні Щелепи

Минулої середи, при великому скупченні народу – дітей і пенсіонерів – на набережній, біля ресторану «Чотири сезони», відкрили пам’ятник Щуці із Кременчука. Автор скульптури – місцевий скульптор, викладач художньої школи Володимир Максименко. Оплатив увічнення щуки відомий кременчуцький благодійник пан Матицин. Треба розуміти, Щука – дуже важливий персонаж у суспільному житті Кременчука. Бо на відкриття її монументу прибула вся міська влада – і мер, і віце-мери, і секретар міськради, і всі-всі-всі. Мер навіть сказав Щуці напутнє слово, побажав, так би мовити, щасливого плавання.

Власне, коли ми вперше дізналися, що на кошти пана Матицина встановлять пам’ятник Щуці, то вирішили, що це символічний жест напередодні виборів – пам’ятаєте, «на те й щука у ставку, аби карась не дрімав». Ми помилялися. Бо кременчуцька Щука, як виявилось, персонаж історичний і дуже романтичний. Незрозуміло, як можна пов’язати щуку і кохання, але непередбачуваний український епос на це спромігся. 3 жовтня 1846 року у Кам’янці-Подільському Петро Чуйкевич записав до альбому Тараса Шевченка ніжну пісню про кохання по-українськи. Пісня така:

– Пливе щука з Кременчука, тече собі стиха,

Хто не знає закохання, той не знає лиха!

Пливе щука з Кременчука, луска на ній сяє,

Хто не знає закохання, той щастя не знає!

До речі, у Кременчуці започатковано нову традицію. Якщо маєте нездійсненне бажання, йдете до Щуки і починаєте терти їй щелепи та просити, щоб бажання здійснилося. Добре попросите, і Щука щось для вас зробить.