У Кременчуці хворим на ниркову недостатність не вистачає апаратів для гемодіалізу

«У Руслана пішла піна з рота, і він почав битися в судомах», - розповідає про події того дня друг хлопця. Все почалося з того, що процедуру «штучної нирки» 24-річному важко хворому діабетику призначили на першу годину ночі. Майже одразу після процедури Руслана забрали в лікарню на «швидкій»…

Руслан Хімуля – світла й життєрадісна людина, яка не втратила сенс життя, незважаючи на всі свої медичні діагнози. Закінчив педучилище, викладав малювання у школі, але недовго. У свої 24 роки він має інвалідність: з 10 років хворіє на цукровий діабет, потім на ґрунті цього розвилася катаракта, і він практично осліп. Очі хлопцеві рятували добрі люди – завсідники кременчуцьких інтернет-форумів збирали благодійну допомогу на операцію. Зараз Руслан бачить, хоча й погано. До всього, рік тому в хлопця відмовили нирки. А такі люди живуть завдяки гемодіалізу, тобто «штучній нирці». Сама процедура триває чотири години, пацієнтам «чистять» кров. Гемодіаліз проводиться за рахунок бюджетних коштів. А відділення у Кременчуці перевантажене і працює у чотири зміни. Спочатку Руслан ходив на діаліз вранці, у першу зміну. А 13 квітня йому призначили процедуру в четверту зміну: з 1-ї години ночі до 4-ї ранку. На діаліз хлопця, який погано бачить, завжди супроводжує хтось із друзів (Мама Руслана теж інвалід, ледве пересувається по квартирі). 

- Того дня вранці ми повернулися з діалізу, пішли на кухню – Руслану треба було терміново поїсти, адже він діабетик, потрібен режим. А під час діалізу в нього почав падати цукор у крові. Я хотів розігріти їжу, аж раптом йому стало погано. У Руслана пішла піна з рота, і він почав битися в судомах, - розповідає Олексій, друг Руслана. 

- Я почула, як Альоша кричить: «Руслан, що з тобою?», кинулася на кухню, побачила, що син знепритомнів і лежить на підлозі і одразу викликала «швидку», - розповідає Тамара Хімуля, мати Руслана. 

За її словами, «швидка» їхала хвилин 40, хоча сім’я живе на вулиці Першотравневій, практично поряд зі станцією «швидкої».  Втім, головний лікар станції швидкої допомоги Ігор Дубницький дану інформацію заперечує і припускає, що саме чекання могло здатися матері хворого довшим. Комп’ютерний архіватор у диспетчерській зафіксував виклик о 6.18 ранку, о 6.22 (згідно із журналом зміни) виїхала бригада, а о 6.30, згідно з даними архіватора GPS з автомобіля «швидкої».  

Руслан отямився до приїзду лікарів, в нього зафіксували підвищений тиск і гіпоглікемію (зниження цукру в крові). Це могло бути реакцією на процедуру гемодіалізу, говорить Ігор Дубницький. Лікарі «швидкої» вкололи препарат, що знижує тиск, Проконтролювали рівень цукру (до цього Руслан вже прийняв глюкозу) і залишили пацієнта вдома. Але минуло менше години, і хлопцеві знову стало зле. 

-  Він встав поїсти, але впав знову, обличчя перекосилося, і я знову стала викликати «швидку». Руслана забрали в лікарню, він був напівнепритомний.  А виносили на ковдрі, як мішок з картоплею, невже у «швидкої» не було нош?

Натомість пан Дубницький каже, що у вузьких під’їздах будинків лікарі підчас не можуть розвернутися з ношами, тому й доводиться виносити хворих на ковдрах…

Чому діаліз призначають на ніч?

Парадокс у тім, що такі пацієнти, як Руслан, не можуть відлежатися навіть у лікарні. Бо вони залежні від гемодіалізу. У сучасному цивілізованому світі відділення інтенсивної терапії мають апарати гемодіалізу. Але це не в нас. Нашого хворого на ниркову недостатність треба в будь-якому стані (навіть у комі, а Руслан був близький до гіпоглікеміченої коми, характерної для діабетиків) везти до єдиного в місті відділення гемодіалізу. Воно працює на території госпіталю для ветеранів війни і підпорядковується Полтавській обласній клінічній лікарні, і фінансується з обласного бюджету.  

На даний час у відділенні гемодіалізу працює шість апаратів «штучної нирки». Це на 47-50 пацієнтів. Крім Кременчука, відділення ще обслуговує Кременчуцький і сусідні райони, пояснили лікарі відділення. Процедура діалізу призначається через день і триває 4 години, плюс планова годинна перерва між змінами. Відділення працює шість днів на тиждень (крім неділі), цілодобово у чотири зміни. Тобто всі пацієнти фізично «не вміщаються» вдень. Остання, нічна, зміна – з 1-ї ночі. Саме після такої нічної процедури Руслану Хімулі й стало зле…

- Чому пацієнту з таким «букетом» хвороб ще й призначають діаліз вночі? Як розподіляється черговість пацієнтів у денних та нічних змінах? – поцікавився «ТелеграфЪ». 

- Ми дивимося на стан хворого і на те, як він пов’язаний з транспортом. Є люди, які добираються автобусами, потягами, котрі ходять раз на добу.  Ми теж це враховуємо, призначаючи зміни. Хімуля ходив у першу зміну. Але поступила нова пацієнтка і, зважаючи на її стан, ми поміняли зміни. Зараз, коли Руслан у лікарні, ми призначаємо йому діаліз вдень, а в подальшому будемо дивитися на стан здоров’я, - розповіла одна з лікарів.

Зрозуміло, що ніхто з пацієнтів відділення не хоче ходити «в нічну».І цих виснажливих для хворих людей нічних змін могло бути менше: апаратів у відділенні 7. Але, як з’ясувалося, один з них стоїть зламаний з осені минулого року!

– Я регулярно пишу запити з приводу ремонту. Восени в нас була комісія з Полтави стосовно стану апаратури. Ми складали акти на кожен апарат: поломки, ступінь зношення та інше. Після цього в Полтаві вирішували, що треба закупити, але поки що нічого немає, - розповідає Ярослав Сьомик, інженер медапаратури відділення гемодіалізу у Кременчуці. – Що можемо, робимо власними силами. У позаминулому році Полтава дала нам апарат нібито на запчастини, але він робочий. Ми його відремонтували, і він працює.

Лікарі визнають, що апаратів не вистачає, а ті, що є, вже роки зо два тому вичерпали свій ресурс від безперервної роботи. У відділенні вважають, що Полтаві останнім часом було не до Кременчука: там відкривали нове відділення гемодіалізу, на що й спрямували бюджетне фінансування. У той же час в Кременчуці зараз сутужно навіть наборами матеріалів та препаратів, що йдуть  на кожну процедуру гемодіалізу. Коштує такий разовий набір для одного пацієнта 600 гривень. Раніше відділення мало отримувало їх на місяць і мало запас, а зараз – не більше, ніж на тиждень, розповіли лікарі. Зрозуміло, що рядові працівники відділення матеріальні та фінансові питання не вирішують.

Під час нашого першого візиту до відділення його завідувачка, Тамара Кущ-Жирко, перебувала у відпустці. 19 квітня, коли вона вже вийшла на роботу, ми хотіли поцікавитися:

Які конкретно листи з приводу ремонту або нових поставок апаратури для гемодіалізу були написані й кому адресовані?

 Які відповіді отримані на дані листи? Хто конкретно відмовив у ремонті апарату для гемодіалізу? Або коли ж таки буде той ремонт?

Проте реакція пані Кущ-Жирко була доволі-таки дивною. Завідувачка відділенням гемодіалізу категорично відмовилася від спілкування з журналістом. І навіть відмовилася повідомити контакти обласного відділення гемодіалізу, якому підпорядковується  відділення у Кременчуці.

Від редакції.

Ми сподіваємося, що ця публікація спонукає поцікавитися станом апаратури у відділенні гемодіалізу депутатів міської ради та мера Олега Бабаєва. Влада мусить домагатися в області хоча б ремонту непрацюючого апарату. Бо лікуються у відділенні  кременчужани. І перш за все вони, місцеві, потерпають від нічних змін. Чим менше апаратів для гемодіалізу – тим більше ускладнень для важкохворих людей. Це доводить приклад Руслана…Зараз хлопець одужує у відділенні ендокринології Першої лікарні.  Небайдужі люди знову зібрали йому кошти на лікування. Хто хоче, теж може допомогти. Контакти Руслана – у редакції.