Футболіст «Кременя» Сергій Степанчук про втечу з Молдови, шикарне життя в «Арсеналі» та гонку бомбардирів

У цьому сезоні «Кремінь» розпочне виступи у Першій лізі. Сподіваємося, історія «синьо-білих» у Другій лізі завершилася і «Кременю» вдасться закріпитися на нових позиціях.

Про перспективи команди у Першій лізі та майбутніх суперників на чемпіонаті та Кубку України розповів кращий бомбардир «Кременя» за всю історію команди у Другій лізі Сергій Степанчук. 

Сергій Степанчук – один зі старожилів «Кременя», він входить до п'ятірки гравців, які найбільше зіграли за команду, більше нього зіграли лише Андрій Олійник (192), Дмитро Волошин (188), Роман Кунєв (180) та Євген Апришко (171). На рахунку півзахисника «синьо-білих» 44 голи за 168 ігор.

Список кращих бомбардирів «Кременя» у Другій лізі:

Сергій Степанчук - 44

Ігор Тимченко - 24

Єгор Іванов - 23

Василь Клімов - 23

Артем Козлов - 22 (за один сезон)

Роман Кунєв - 22

Костянтин Черній - 22

Роман Локтіонов – 21

Євген Апришко – 19

Свій футбольний шлях Сергій розпочав у 8 років, коли до школи завітали тренери з пропозицією спробувати свої сили на полі. Після закінчення академії «Дніпро-75» вступив до спортивної школи-інтернату. Далі – лише пряма мова Сергія.

До спортивної школи-інтернату олімпійського резерву був дуже жорсткий відбір, десь 150 чоловік з усієї України. Тоді якраз випускався 1983 рік і набирали хлопців 1987 року. До спортшколи поступив після закінчення 7 класів, тому крім спортивних навантажень, у нас були уроки як у звичайних школах – вставали зранку і йшли на заняття. Найважчим днем була середа, коли навчання починалося о 7 ранку й тривало 8 уроків. Не завжди хотілося йти. Що ми лише не придумували, щоб відлинювати від навчання. Щоб не йти на уроки, ми піднімали собі температуру. Спеціально тримали термометр на батареї або використовували «Фіналгель», який має зігрівальний ефект.

У випускному класі ми потрапили до фіналу всеукраїнських змагань. Тоді у Нікополь з'їхалися такі команди, як «Динамо» та «Шахтар». На фіналі були присутні селекціонери та агенти, які переглядають футболістів, вони після змагань приїхали до «Дніпра» та запропонували мені та ще кільком гравцям спробувати свої сили у чемпіонаті Білорусі.

У 17 років я потрапив до «Дніпра» (Білорусь, Могильов). Тиждень тренувань, і мені запропонували залишитися. Але я був неповнолітнім, виникли проблеми з оформленням документів. Давали запит, щоб батьки надали дозвіл, щоб я міг грати у Білорусі. Там я підтримував форму та грав за дубль та кілька ігор зіграв за основу. Повернувшись додому, довго не сидів і одразу поїхав до Молдови.

У молдовській команді «Ністру» було багато українців, десь 5-6 чоловік, але й фінансових труднощів вистачало. Мені одразу видали частину коштів на навчання, але потім годували лише обіцянками. Десь півроку грав там, навіть спробував зіграти за молодіжну збірну Молдови.

Без грошей викручувалися як могли. Добре, що у мене на кордоні з Україною жила тітка. На кордоні з Україною у нас була тренувальна база, кожного дня через міст перетинав кордон та ходив на тренування. Після довгих затримок зарплати не витримав, перетнув кордон і поїхав додому.

Далі був харківський «Арсенал». Тоді тренером в «Арсеналі» був Юрій Чумак, але про це дізнався пізніше коли побачив старого знайомого, з яким пересікалися у школі олімпійського резерву Романом Чумаком. Після 2-3 тренувань мене одразу взяли. Контракт ми підписували на прес-конференції, де були і всеукраїнські канали. У Другій лізі нам дали завдання підвищитися у класі. У команді тоді грав Борзенко, Рибалка, Сумцов, Волга, команда зібралася з потужним складом.

Умови у клубі були на найвищому рівні, як у казці: одягали з ніг до голови, харчування, навіть квартири винаймали. Зарплату платили у доларах: при курсу 5-6 грн за долар, ми отримували кожного місяця по $300. Кожні вихідні проводили з сім'ями на природі: то виїжджали за місто на шашлики, то до Ялти на море.

Перший рік грав в основному складі, це був вдалий період, коли ми посіли 4 місце. У наступному сезоні ми зіграли не дуже вдало, не виконали завдання і команда почала «сипатися». Президент не витримав і зняв команду з чемпіонату.

Побачити Кременчук і закохатися

Після «Арсеналу» до «Кременя» мене запросив Юрій Чумак. У Кременчук потрапив у 2009 році, якось воно закрутилось і Кременчук став для мене рідним. Тут зустрів свою кохану дружину Ульяну, народився син Роман, який вже цього року піде на футбол. Він у мене непосидючий, постійно ганяє з м’ячем, до речі, також шульга, як і я.

Найбільше запам’ятався матч із «Дніпром» в 1/8 Кубку України у жовтні 2010 році. Тоді стадіон «Політехнік» був битком забитий. Неймовірні відчуття, коли граєш з грандом українського футболу, який на той час був на піку слави, хоч і поступилися дніпрянам «всуху» з рахунком 3:0. 

Перед самим матчем тренер Юрій Чумак нас добре налаштував, хоч і готувалися у звичному режимі.

- Ну і що, що проти вас грають мільйонери, не має значення, що ви отримаєте лише тисячі, але ми нічим не відрізняємося від них, - говорив тренер перед матчем.

Гонка бомбардирів

- Сергію, ти став кращим бомбардиром «Кременя» у Другій лізі, за ці всі роки тобі вдалося забити 44 голи у ворота суперників. Бували роки коли ти ставав кращим бомбардиром у сезоні 2013/2014 забив 13 голів або 2014/2015, коли у 10 кращих бомбардирів потрапили 5 гравців «синьо-білої» дружини: Сергій Борзенко (9), Єгор Іванов (9), Костянтин Черній (8), Сергій Степанчук (8), Сергій Ченбай (7). 

- Звичайно, хочеться виходити і забивати у кожній грі. Хочеться грати на результат, щоб команда перемагала. Я не ганяюся за статистикою. Хоча пам’ятаю, як у гонці бомбардирів постійно ганявся з Васею Клімовим. Ми з ним по черзі забивали у кожному матчі, то я, то він. Щодо позиції – немає значення де грати, однаково що ліворуч, що праворуч. Просто ліворуч не треба м’яч підбирати, можна просто подати, а от праворуч необхідно зміщуватися у центр і бити по воротах.

Повернення до МФК «Кремінь»

- Взимку 2015 року надійшла пропозиція від Ігоря Жабченка, він перед останньою грою набрав мене і запропонував зіграти за «Гірник-Спорт», порадившись з тренерами «Кременя» прийняв пропозицію. Колектив був чудовий і відношення добре, але у гру не увійшов. Хоча у першій грі на поле виходив у капітанській пов’язці, навіть не знаю за які заслуги. Я навіть не засмучуюсь, що вирішив спробувати свої сили у «Гірник-Спорті», і не жалкую, що повернувся до «Кременя».

- Сергію, ти коли покидав «Кремінь» в одному з інтерв’ю зазначив: «Час, проведений у «Кремені» вважаю одним із кращих у своїй кар’єрі, за що величезне спасибі уболівальникам команди. Впевнений, що вони дочекаються виходу «Кременя» до Першої ліги вже найближчим часом», але «Кремінь» без тебе не вийшов до неї.

- Коли грали перехідні ігри з «Миколаєвом» я приїжджав на домашню гру, щоб підтримати команду. «Кремінь» мав шанс обійти «Миколаїв», тим паче на виїзді зіграли внічию, але єдиний гол відсунув Першу лігу на кілька років.

 
- Чи є зараз різниця між чемпіонатами Першої та Другої ліги в якості гри?

- Рівень між чемпіонатами зараз майже однаковий. Можливо, у Першій лізі гравці швидше приймають рішення, швидше думають. Ми, коли взимку грали на Кубку Пожечевського, особливої різниці не побачили.

- «Кремінь» після завершення чемпіонату відзначили за чесну гру у Другій лізі. Чи важко дотримуватись правил, якщо у деяких матчах йде боротьба «на смерть» за три очки? У матчі з «Нивою» ти разом з Богданом Бичковим в одному з моментів, коли суперник отримав травму і почав затягувати час, вирішили винести суперника за межі поля, чи часто трапляються такі моменти?

- Не часто, але буває. Ми завжди намагаємося бути справедливими по відношенню до суперника.