Два роки та 4 дні склав шлях додому кременчуцького Героя Антона Бутиріна

31 серпня у Кременчуці перепоховали бійця Антона Бутиріна (народився 01.01.78), який тривалий час вважався зниклим безвісти. Боєць загинув в районі під час операції з деблокування військ, що опинилися в Іловайському котлі. Серце старшого навідника Антона Бутиріна перестало битися приблизно о 4 ранку 28 серпня 2014 року на дорозі поміж селами Новозар'ївка та Войкове. Сержант був у складі ротно-тактичної групи 92-ї окремої механізованої бригади, яку обстріляла російська артилерія та диверсійно-розвідувальні загони противника.

16 вересня 2014 р. тіло Бутиріна ексгумували та привезли до Запоріжжя пошуковці місії "Евакуація-200" ("Чорний тюльпан"). Всього у цьому місці було ексгумовано 8 загиблих. Серед яких кременчужани Олександр Карпенко та Андрій Деребченко. Антона Бутиріна спочатку поховали на Кушугумському цвинтарі у Запоріжжі, як невідомого солдата. Ідентифікували кременчужанина за експертизою ДНК.

В останній путь Героя проводжали у міському Палаці культури. Рідні, бойові побратими та представники влади на колінах, схиливши голови, провели Антона Бутиріна.

Однокласники, які навчалися разом з Антоном у школі №9 згадують його, як друга, який завжди прийде на допомогу. За словами товариша та кума Віталія Гнєзділова, Антона з дитинства виховувала бабуся.

На фото Віталій Гнєзділов, праворуч

– Ми з Антоном давно товаришували. Одного разу зустрілися з ним біля військкомату. Він сказав, що моє бажання піти добровольцем також підштовхнуло його стати добровольцем. Антон ніколи не кидав друзів у біді, тому вирішив піти разом зі мною. Ми з ним потрапили до 92-ї бригади, я у 1-шу роту, а він у 9-ту. Переговоривши з командиром він перейшов до нас. Під Іловайськом ми потрапили на різні БТРи. Коли нас розбили під Іловайськом, я навіть не знав, що він загинув, але відчував. Мені наснився сон. Антон у військовій формі знімає з себе шеврони і віддає мені зі словами “Вони мені не потрібні, а тобі потрібні надалі”. Тоді я зрозумів, що його вже немає.

Антон хрестив мого старшого сина, якого назвали на честь нього. Син дуже засмутився, коли дізнався про смерть хрещеного батька, - розповів побратим Віталій Гнєзділов.

Антона призвали до лав Збройних Сил України 2 серпня 2014 року. У складі в/ч ППВ6250 92-ї окремої механізованої бригади. Разом з ним призвався і фельдшер Олександр Кравченко.

- Антон був чесним, з відкритим серцем. Ми з ним були в одному бою, коли колона йшла на деблокування Іловайського котла. 280 українських бійців генеральний штаб кинув проти 13 тисяч, за іншими даними 16 тисяч, бійців противника. Шансів вижити нуль. Нас завели у пастку де всю ніч “утюжили” “градами” та мінами. Офіцери боягузи, які вели нашу колону, втекли. Багато наших хлопців загинуло. Вночі я намагався по максимуму допомогти, а Антону на жаль не зміг. Він нарешті повернувся додому. Два роки й чотири дні – шлях додому Антона.

Коли ми туди йшли ми заповнили анкети про присутність рідних на окупованих територіях та у Росії. У Антона мама живе у Росії. Цей витік інформації, на мою думку, пішов від нашого командування. Щоб навести тінь на Антона та чутки про те, що він переметнувся на сторону противника чи поїхав до батьків, - додав Олександр Кравченко.

Нагадаємо, 29 серпня Антона Бутиріна на в'їзді у Кременчук зустріли автомобілісти та колоною провели до рідного міста.