Суд присяжних у Кременчуці: кого вони судитимуть та скільки важить голос засідателя

В американських фільмах ми всі бачили, як красномовно виступають на судових засіданнях прокурори та адвокати. Адже вони мусять вразити не стільки суддів, які вже бачили не одну сотню вбивць та ґвалтівників, скільки присяжних. Це – «люди з народу», які разом із суддею і визначають долю підсудного. У Кременчуці вони також вже є. Але не так багато, як у голлівудському кіно: вершити долі на засіданні можуть лише троє присяжних. За які справи вони беруться? Хто ці люди і чи прирівняний їхній голос до суддівського?

Які справи розглядають

Судові присяжні поки що мають справу виключно з криміналом. І лише якщо підсудному загрожує довічне ув’язнення. Наприклад, ця людина звинувачена у вбивстві з обтяжувальними обставинами, замаху на вбивство кількох осіб тощо. Скликають суд присяжних лише за бажання підсудного – він має право подати клопотання.

Як обирають засідателів для розгляду справи

Кременчуцька міська рада затвердила перелік із 21 судового засідателя. 11 мають розглядати справи в Автозаводському районі, 10 – у Крюківському. Проте безпосередньо участь у судовому процесі беруть троє присяжних. Як із 10 чоловік обирають тих, хто вершитиме правосуддя у конкретному випадку?

– Спочатку за допомогою автоматизованої системи визначають сім присяжних, – пояснює суддя-спікер Крюківського райсуду Кременчука Діана Зоріна. – Коли справа призначена до розгляду, сторони процесу – обвинувачення, захист та потерпілий, можуть заявити комусь із присяжних відвід. Наприклад, вони мають відомості, що цей присяжний є родичем чи колегою підсудного, тобто є зацікавленою особою. Якщо із цих семи присяжних нікому не заявили відвід, автоматизована система визначає трьох присяжних, які безпосередньо братимуть участь у розгляді справи. Також визначають двох запасних присяжних засідателів, які будуть присутні у залі засідань під час цього процесу.

Скільки важать голоси присяжних

Присяжних, які мають право голосу – троє. Суддів у такій справі – двоє. Голоси кожного з них рівноцінні. Свої висновки судді та присяжні не озвучують у залі суду. Після судових дебатів вони прямують до нарадчої кімнати. Там судді та присяжні по черзі висловлюють свою думку. Останнім голосує головуючий суддя. Однак рішення, винесене судом присяжних, не є останньою крапкою. Як і всі інші рішення місцевих судів на нього можна подати апеляцію.

Скільки за це платять

Донедавна розмір грошової винагороди присяжним, які мають з ранку до вечора просидіти на судовому засіданні, визначали для кожного індивідуально, виходячи з його середньомісячної зарплати чи пенсії. З цієї осені правила змінили. Присяжним за час участі у засіданні виплачується винагорода, розрахована виходячи з посадового окладу судді місцевого суду. Тобто, що довше слухали справу, то більша винагорода. Аби отримати кошти, потрібно писати заяву. Їх перекажуть на банківський рахунок. Фінансують ці витрати з держбюджету у рамках відповідної програми.

Чи були такі справи?

Прецедентів, коли б обвинувачені зажадали залучити до розгляду справи присяжних, зовсім небагато. Проте вони є. Так, у Кременчуцькому районі суд присяжних виправдав обвинуваченого у подвійному вбивстві. Однак згодом його скасував Апеляційний суд. Залучили присяжних і до розгляду справи вбивства екс-мера Олега Бабаєва – справу слухають у Кобеляках. І там деякі присяжні заявляють самовідвід – не хочуть брати участь у слуханнях. А як ідуть справи у Кременчуці? Чи були вже суди із присяжними?

– Я працюю у Крюківському районному суді 12,5 року і не пам’ятаю таких випадків, – каже суддя-спікер Діана Зоріна. – Нещодавно у нашому суді розглядали гучну справу щодо пограбування ювелірного магазину влітку 2015 року. Але жоден із обвинувачених – а їх було троє, не заявив клопотання про розгляд справи за участю судових присяжних, хоча судом було роз’яснено їхнє право на суд присяжних. Інститут присяжних новий для нашого суспільства і люди ще не мають до нього довіри. Немає напрацьованої практики. Проте у країнах, де така система працює вже не одне десятиліття, люди навіть не уявляють, як можна ухвалювати рішення без участі у справі присяжних. У них змагальність між захистом та обвинуваченням на високому рівні. Аби переконливо донести до присяжних свою думку, адвокат та прокурор мають бездоганно володіти ораторським мистецтвом. На жаль, поки що у нашій практиці ми рідко спостерігаємо такі дебати. 

Разом із тим у Автозаводському райсуді нам повідомили, що у 2015-2016 років у них перебувало одне кримінальне впровадження, яке здійснювалось судом присяжних.

Адвокатська думка

– Класична модель суду присяжних передбачає участь 12 присяжних та одного судді, які ухвалюють рішення окремо один від одного, аби суддя не впливав на рішення присяжних, - комментує адвокат Руслан Ульянов. - Причому перед присяжними ставлять лише фактичні питання, які не потребують юридичних знань. Наприклад, питають думку присяжних: чи було вбивство умисним, чи воно скоєне з необережності; чи перебувала людина у стані афекту тощо. Суддя вислуховує рішення присяжних і, керуючись ними, виносить свій вирок. Також він слідкує за тим, аби під час розгляду справи не виникало процесуальних порушень. Наприклад, щоб на розгляд присяжних були надані лише законно зібрані докази. Але наша модель суду присяжних відрізняється від класичної. Вона є гібридною. У нас двоє суддів та троє присяжних, які разом в одній кімнаті вирішують питання як фактичні, так і юридичні.

– Чи важить голос присяжного стільки ж, скільки голос професійного судді?

– Так. Це ніби робітника забрали на певний час від станка, надягли на нього суддівську мантію й уповноважили розглядати певну справу. Але відсоток справ, у яких можуть брати участь присяжні, дуже малий. Якщо говорити про наше місто, то теоретично їх залучатимуть максимум до п’яти справ на рік.

– Які вироки переважно виносять присяжні? Вони частіше виправдовують чи засуджують? Чи є в Україні якась напрацьована практика з цього питання?

– Практики дуже мало. Я читав спогади адвокатів ще радянських часів, коли існував інститут народних засідателів. І там описували випадки, коли саме присяжні рятували життя людей, яких збирались незаконно засудити до страти. Однак інститут присяжних не є панацеєю. Участь засідателів не значить, що вирок обов’язково буде справедливим. Але шанси знайти справедливість збільшуються.

– Є побоювання щодо того, що не всі присяжні можуть дійсно розібратись у справі. Наприклад, як це прибиральниця баба Маня, яка нічогісінько не розуміє у кримінальних справах, раптом перетвориться на суддю…

– Саме вона може бути більш людяною до підсудного та його справи, ніж професійний юрист. Якщо захист професійно вкаже на недоліки зібраних доказів, зробить акцент на обставинах, які змусили підсудного до вчинення певних дій, її серце відгукнеться. Неважливо, чи має присяжний вищу освіту. Що більше серед присяжних людей, які представляють різні прошарки суспільства, то краще. Недарма правоохоронці, судді, юристи не мають права бути присяжними. У них сформувались певні професійні навички та звички. А присяжні – це люди, які визначають, що є злочином на даний час у певному суспільстві. Згадайте випадок у Франції у 1954 році. Дівчину оштрафували за те, що вона була на пляжі у роздільному купальнику. А у тій же Франції, але у 2016 році, це абсолютно звичайна річ. Суспільні настрої змінюються. І присяжні – це індикатор, який показує, які погляди наразі панують у суспільстві на добро та зло, на прийнятне та не прийнятне.

в тему

Ледве набрали

Стати присяжним може практично кожен. Головні критерії – вік від 30 до 65 років, несудимість, довідка з психоневрологічного диспансеру, що ти здоровий, знання української мови. Не беруть у присяжні корупціонерів, міліціонерів, працівників суду та усіляких посадовців. Вимог до освіти немає. У серпні цього року кандидатів шукали за оголошенням – пропонували прийти до мерії із заявою. Проте бажаючих вершити долі майже немає. Комісія, що попередньо затверджувала кандидатури, навіть не могла зібратись: не було кандидатів. Воно і не дивно. Адже за законом, за присяжним зберігається його робоче місце на час судового розгляду, просто зарплатню за ці дні він не отримує. Замість неї – винагородження з бюджету. Проте на практиці мало хто з роботодавців зрадіє, що його працівник подався до суду і сидітиме там хтозна скільки днів. Робота ж стоїть…

Серед 21 присяжного, затвердженого минулої сесії, люди різних професій: вчителі, пенсіонери, мама у декретній відпустці, директор спільного українсько-німецького підприємства, двірник, слюсар із вищою освітою. Однак на сесію міськради майже половина не прийшла. Один із кандидатів не зміг прийти, бо не відпустили з роботи. Присутні запитували – «А як же він ходитиме до суду»?

Із перших вуст

Василь Новік – заслужений тренер України з дзюдо, став присяжним ще чотири роки тому. Тепер знов написав заяву. Каже, що кожного разу йому телефонували та пропонували стати засідателем. Погодився, бо вважає судову систему недосконалою. Однак у суді його допомога не знадобилася ще жодного разу.

– Судити, безумовно, важко. Є заповідь: не суди та не судимим будеш. Але ж хтось має цим займатись. А судова система далеко не бездоганна, беручи до уваги достаток суддів та їхні «колядки». Думаю, не завадило б, якби у суді було не три присяжних, а дев’ять. Аби вони дійсно могли щось вирішувати. Бо три людини – це мало. Адже у кожного свій суб’єктивний погляд.

Додає – як присяжний засідатель пільг та великих зарплат не має. Навіть не знає, як відшкодовують присяжним витрачений час.

– Кажуть: та у них там такі пільги, такі зарплати! Та я як був пенсіонером, так ним і залишився. Ще й працюю, замість того аби відпочивати, щоб можна було нормально прожити. Шкода, що присяжні розглядають вузьке коло справ. Я б із радістю посидів на процесі, де б чиновники пояснювали свої декларації.