Ось так ветеран живе 364 дні після 9-го Травня

Подарунки зі сльозами на очах

За традицією, «ТелеграфЪ» щороку напередодні 9-го Травня розвозить подарункові набори ветеранам Вітчизняної війни (наразі вона називається Другою світовою). Так ми зробили і цьогоріч.

 Дві групи з «Телеграфа» повезли подарунки ще живим ветеранам. Одна група з’їздила успішно, повернулася зі зворушливими розповідями про «чистеньких, гарненьких стареньких». Керівник другої групи повернулася зі сльозами і розповіла про 93-річну жінку-інваліда війни, яка живе у нестерпних умовах у напівзруйнованій квартирі. Одразу після повернення керівник групи зателефонувала до відділення організації адресної та грошової допомоги Крюківського району повідомила їх про ситуацію з ветераном. Там пояснили, що до 25-го травня соціальний працівник, який відвідує жінку-інваліда, у відпустці, і запропонували почекати до закінчення відпустки. Редакційна група «Телеграфа» вирішила, що чекати два тижні в такій ситуації неприпустимо, тож наступного дня ми знову виїхали до жінки-інваліда війни.

 Умови її життя дійсно виявились дуже важкими – на нашу думку, принизливими та неприйнятними. «ТелеграфЪ» отримав згоду на зйомку та публікацію, натомість з поваги до почуття гідності ветерана війни,  ми не публікуємо її прізвище та фотографії. Якщо у когось виникне бажання допомогти, персоніфікувати героїню нашого матеріалу можна через територіальний центр соціального обслуговування Крюківського району.

Ось що 93-річна жінка-ветеран розповіла про себе:
– Нашу сім’ю евакуювали до Сибіру, я там записалася добровольцем, пішла на війну в 17 років, служила радисткою у Нікопольському авіавинищувальному корпусі, ним командував батько Світлани Савицької (генерал-майор Савицький, командир 3-го винищувального авіаційного корпусу; Світлана Савицька – друга після Терешкової жінка-космонавт в СРСР; ред.).

 Наразі у героїні нашої публікації тяжка хвороба.  Їй 93 роки, вона дуже погано бачить і дуже погано ходить. Живе у квартирі- «хрущовці» на 5-му поверсі, сусіди розповіли, що ще три роки тому жінка спускалася з 5-го поверху, потроху ходила до магазину, але вже кілька років з дому не виходить. Живе з 75-річною донькою, яка теж має певні проблеми зі здоров’ям.

 Стан квартири інваліда  війни ви бачите на фотографіях. Основні ознаки житла: квартиру серйозно залило, коли текла стеля (5-й поверх). Після потопу квартиру ніхто не ремонтував. Шпалери у двох кімнатах та коридорі відклеїлись, а деінде і повідпадали. У спальні немає світла – натомість зі стелі стирчить дріт (на фото). Жінка-ветеран розповіла:
– Вночі я дуже перелякалася, десь місяць, а може раніше, сплю, раптом щось загуркотіло і впало – це абажур з люстри впав, а більше світла тут немає.

 Її 75-річна донька показала нам якийсь маленький каганець, який вони вмикають у розетку, коли треба вночі встати. Донька спить у цій же кімнаті, на поламаному ліжку (на фото), практично, на підлозі.  Вона розповіла, що у неї нещодавно помер котик, який жив у них 16 років.

 У цій сумній, занедбаній квартирі, де живуть дві немічні жінки, абсолютно не відчувалося присутності якогось працездатного помічника. Натомість жінки стверджували, що їм дуже добре допомагають. Ось що вони розповіли:

Про сина, невістку та їжу

– Вам вистачає грошей на їжу?
– Цілком! У мене гарна пенсія.
– Що ви їли на сніданок?
– Я не голодна! До мене син приходить, він все приносить, невістка наготує, а він приносить – і мед, і м’ясне, і сирне, і все! – сказала жінка-ветеран.
– Братик приходить, він мамі і мед приносить, і все! – підтвердила її донька.
Натомість «ТелеграфЪ» не побачив ані в кімнатах, ані на кухні ознак наготованої їжі, каструлі стояли порожні та закопчені.
Ми запитали:
– Може б брат вам ремонт допоміг зробити, унітаз полагодити?
– Так у нього ж свої діти, онуки, він їм допомагає, а нам не може, – відповіла 75-річна донька ветерана. І додала: «А Гройсман нам не допоможе, і не чекайте, грошики тю-тю! А у нас немає грошей на ремонт, немає!»

Про соціального працівника

– Чи приходить до вас соціальний працівник?
– Обов’язково, це наша Галя, якби не вона, не знаю, що б ми й робили! – сказала жінка-ветеран.
– Та Галя мені як сестра, вона нам і продукти купує, і за ліками ходить, все робить, що ми попросимо. Ви знаєте, що вона мені своє пальто віддала?! Зараз вона у відпустці, але коли йшла, телефон залишила і сказала: якщо з бабусею щось трапиться, ти мені передзвони! – розповіла 75-річна донька.

Натомість «Телеграфу» не вдалося з’ясувати, хто прибирає квартиру (та чи прибирає взагалі) і хто пере білизну, бо вона дуже того потребує.

Про пайки і 9-те Травня

– Чим вам допомагає міська влада?
– Зараз скажу: значить на 9-те Травня приходили, подаруночок принесли і листівку. Ось коли Бабаєв був, так у нього своя ковбасна фабрика, так від нього ковбасу приносили і пляшку горілки, тільки мама її брату віддала, він у дворі сусідів пригощав! – розповіла донька.
Ми запитали:
– А крім 9-го Травня до вас хтось приходить?
– Ніхто ніколи не приходить! – сказала донька.
– Приходять, але я не пам’ятаю хто, – сказала її мати.

До речі, у коридорі, на подертій шафці «ТелеграфЪ» побачив вітальну листівку від міського голови Малецького. Вона починалася словами «Шановний ветеране!…».

Послухавши сумні та горді розповіді колишньої військової радистки на тему «у мене все є, мені нічого не треба», «ТелеграфЪ» запропонував жінці поїхати до міського шпиталю ветеранів війни – перед тим, як їхати до неї, ми зв’язалися зі шпиталем і з’ясували, що жінку, яка має офіційний статус інваліда війни, вони зможуть госпіталізувати того ж дня. У шпиталі тепло, чисто, там годують і лікують. Натомість жінка відповіла:

Святковий обід ветерана

На журнальному столику стоїть тарілка із засохлою пшеничною кашею та скибками твердої сиров’яленої ковбаси. Ковбаса стовідсотково зі святкового пайка, адже старі ветерани таку дорогу та тверду розкіш не купують. А навколо тарілки з сиров’яленою ковбасою валяються скибки хліба з виїденим м’якушем – більш звична для ветерана їжа.

«Лампочка Ілліча» у вітальні інваліда війни

Попри декомунізацію та заборону на використання комуністичної символіки, «ТелеграфЪ» друкує це фото – слабеньку лампочку Ілліча, яка висить на кривому дроті у вітальні інваліда війни. Іншого освітлення – люстр, бра, торшерів – там немає.

Освітлення спальні – дріт від люстри. Тут взагалі немає лампочки, бо люстра кілька місяців тому обірвалася. Тож після заходу сонця у спальні інваліда війни суцільний морок. Тут головне – не вдаритись об шафу чи гострий кут ліжка.

Кухня ветерана

А це каструлі – не схоже, що в них готували їжу бодай тиждень тому.

Крім цієї страшної дошки з діркою посередині, інших дошок для нарізання продуктів на кухні ми не побачили.

На цьому поламаному ліжку спить 75-річна донька інваліда війни.

Шпалери після потопу повідпадали і у вітальні, і у спальні та коридорі.

«У соціального працівника 1,5-2 години на клієнта...»

«ТелеграфЪ» звернувся до керівника територіального центру соціального обслуговування Крюківського району Ольги Миронової – адже соціальний працівник саме цього терцентру відвідує квартиру нашої героїні:
– Пані Ольго, які функції виконує соціальний працівник?
– Я завжди наполягаю, щоб соціальні працівники пропонували найширший перелік послуг, навіть ті, про які їх не просять. Вони можуть робити багато чого – прибирати житло, ходити до аптеки, купувати продукти, викликати лікаря, оплачувати за дорученням комунальні послуги тощо.
– Скільки робочого часу витрачає соціальний працівник на одного підопічного?
– За кожним соцпрацівником закріплено по 10 підопічних, вони відвідують їх двічі на тиждень, один візит разом із часом на дорогу становить 1,5-2 години.
– Ми відвідали жінку-інваліда війни, її соцпрацівник наразі у відпустці, чому немає заміни, адже жінка немічна?
– Скоріше за все, це її рішення. Люди похилого віку звикають до конкретної людини і дуже неохоче погоджуються на когось іншого, незнайомого. Часто вони відмовляються від заміни, це їхнє право.
– Квартира, в якій ми були, дуже занедбана. Чи повідомляла соціальний працівник про необхідність капітального ремонту там?
– Наскільки мені відомо, там бабуся відмовляється від ремонту. Взагалі люди дуже похилого віку часто відмовляються від ремонту, бо він їх нервує. Натомість, якщо бабуся погодиться, ми можемо на комісії розглянути питання про виділення їй матеріальної допомоги на придбання будматеріалів для поточного ремонту або треба буде звертатися до управління соцзахисту району – це вони забезпечують капітальні ремонти.
– Соцпрацівник може приділити інваліду лише 1,5-2 години двічі на тиждень. Чи стала б тут у нагоді допомога волонтерів чи громадських ветеранських організацій?
– Звичайно, вона була би бажаною, ми ніколи не заперечуємо проти цього.

Коли верстався номер: коли верстався номер, Ольга Миронова поінформувала «ТелеграфЪ», що соціального працівника жінки-ветерана викликали з відпустки, вона відвідала свою підопічну і вмовляла її погодитись на заміну на час відпустки. Зі свого боку, керівник терцентру пообіцяла, що заміну на термін відпустки соцпрацівника таки знайдуть, щоб не залишати жінок без допомоги.

«А шо ми можемо зробити з нашими копійками?!»

«ТелеграфЪ» зв’язався з керівником «Кременчуцької міської організації інвалідів війни, Збройних Сил та учасників бойових дій» Борисом Гонзою – в його організації є ветерани Другої світової. Борис Іванович відреагував оперативно – протягом восьми хвилин підняв особові картки і повідомив, що, дійсно, героїня нашого матеріалу є членом його організації. Ось яка розмова мала місце:

– То вона член вашої організації?
– Так, член, ось її картка.
– Як вона стала членом організації?
– Не готовий відповісти на це запитання, це сталося до того, як я очолив організацію.
– Ви відвідуєте членів своєї організації, перевіряєте умови їхнього існування?
– Якщо надходить сигнал, ми обов’язково реагуємо, але їздити відвідувати наразі можливості немає, немає бензину. Що ми можемо зробити з нашими копійками?
– Але ж за програмою «Турбота» на вашу організацію на 2017-й рік виділили 98 тисяч гривень!
– Так, так, але левова частка цієї суми йде на оплату комунальних послуг, ми платимо за опалення, електроенергію, за все, ось, отримали платіжки. Приходьте. Дивіться, у мене все відкрито! Також, згідно з Положенням, маємо платити зарплату бухгалтеру, по 500-600 гривень виходить.
– Зрозуміло. А що ви робите конкретно для учасників організації?
– Пишемо листи, стукаємо у різні чиновницькі двері, даємо пайки. На ці кошти, на суму 16 300 гривень, ми до 9-го Травня закупили пайки на 250 осіб, вартість пайка десь 82 гривні, чотири найменування, що змогли.
– Ви привозили пайок і нашій героїні?
– Ми привозили пайки учасникам збройних конфліктів в Угорщині, В’єтнамі, Лаосі, Афганістані тощо. А пайки ветеранам та інвалідам Другої світової війни узялися розвозити виконком і «Поручі» – це компанія Малецького, Бокована, Усанової.
– З пайками зрозуміло, а ви можете організувати волонтерське чергування, адже у жінки дуже важка хвороба, чи допомогти з ремонтом?
– Ремонт має робити департамент соцзахисту, я не можу ремонтувати крани, туалети, цього немає у нашому статуті, я дію відповідно до статуту. За статутом, я можу надавати юридичну допомогу, звертатися до різних інституцій влади, але для цього мені потрібна письмова заява інваліда війни чи членів його родини, а у мене такої заяви від них немає.

«Не знаю! Сейчас разбираемся и доложим»

«ТелеграфЪ» також поспілкувався з керівником найпотужнішої (більше 39 тисяч членів) Міської організації ветеранів Віталієм Сельцовим. Йому ми поставили те саме запитання, що й Борису Гонзі:
– Героїня нашого матеріалу член вашої організації?
– Не знаю. Зараз розбираємося, розберемося і доповімо (пізніше пан Сельцов повідомив, що жінка не є членом їхньої організації). У нас ветеранів більше 39 тисяч, як я можу так одразу сказати? Організація розподілена на 24 мікрорайони, облікові списки ведуть голови організацій мікрорайонів, наразі керівник цього мікрорайону за межами міста, завтра вона доповість і ми вас поінформуємо.
– На що ваша організація витрачає 282 тисячі гривень, виділені їй з міського бюджету на 2017-й рік?
– На виконання статутних завдань, знову-таки за світло треба заплатити, комунальні послуги, крім того зарплата 24 керівникам організацій у мікрорайонах – по 100 кожному 10 місяців, вже виходить 24 тисячі. Нас тут чотири особи працює, кожному по 0,5 – їй 1000 гривень, ще трьом, знову сума виходить.
– А які суми йдуть на допомогу конкретним членам організації?
– Членам організації ми не допомагаємо, лише якщо у нас з’являться якісь зайві гроші, ми підтримуємо активістів організації. Іншим членам організації ми купуємо квіти на дні народження, вітальну листівку надсилаємо, лист подяки у подарунковому оформленні, іноді продовольчі набори... Ось до 30-річчя ветеранської організації замовили фотографії для стендів – кожна 30-35 гривень...

P.S. Коли матеріал здавався до друку керівник Міської організації ветеранів Віталій Сельцов з’язався з "Телеграфом" і повідомив, що героїня нашого матеріалу не є членом їхньої ветеранської організації, на обліку не перебуває.

Отже. наразі ми маємо 93-річну учасницю війни, яка через вік та стан здоров’я вже не може  забезпечити собі гідне життя. Ще ми маємо купу органів місцевого самоврядування, уповноважених на забезпечення соціального захисту населення – Департамент соціального захисту, терцентр, профільного віце-мера, нарешті.  Через місяць, можливо, раніше, «ТелеграфЪ» розповість, що усі ці уповноважені структури та громадські організації зробили або не зробили для поліпшення умов проживання інваліда війни.
 До речі, хтось же від міської влади привозив пайок на 9-те Травня. Чому не відреагували на цю розруху?