"ТелеграфЪ" на Євромайдані: чим живуть мітингувальники

Людей на Євромайдані було дуже багато, а напруження не відчувалося – це був мирний натовп. Наразі влада намагається виставити українців, які вийшли на мирні акції протесту у Києві, провокаторами та хуліганами. Ми були серед тих людей, працювали з ними, і ми версію влади не поділяємо.

Ми побачили цю стриману жінку біля Київради. Вона стояла з плакатом «Зека геть!» і зовсім не скидалася на професійну мітингувальницю (заробітчанку чи активістку).

Ми запитали:

– Пані, вам не страшно стояти посеред Хрещатику, під Київрадою, з таким плакатом? Адже у натовпі працюють сотні співробітників спецслужб.

– А нам страшно щодня, ми так живемо. Та мені вже не страшно. Коли б’ють дітей, сидіти вдома не можна. У мене син-підліток, я вже не втримаю його вдома, то що, мені сидіти на дивані і чекати, поки його, як дітей на Майдані, битимуть ногами?! Я так не можу.

«Я вийшла на Майдан, щоб сказати: я проти насилля!»

Ольга СТЕСЕНКО, кременчужанка, наша колега, тривалий час працювала у «Приватній газеті». Вже кілька років живе у Києві.

У неділю, 1 грудня, вона вийшла на Майдан Незалежності, щоб долучитися до мирної ходи «Захисти дітей від «Беркута», а країну – від диктатури!». Ми запитали Олю, чому вона вийшла на акцію та чи було їй страшно? Оля відповіла: – Ми з друзями щовечора після роботи ходимо на Євромайдан, молимось за людей, що там стоять. У неділю я долучилася до акції протесту, бо в ніч на суботу в Києві пролилася кров невинних людей. Тієї ночі там були мої друзі, вони мирно відстоювали свої права, а їх побили. Я вийшла на Майдан, щоб сказати: я проти насилля! Мені навіть не страшно. Я вірю у Бога, знаю, що у моєму житті все відбувається за волею Божою, нічого поганого чи протизаконного я не роблю, я лише відкрито відстоюю свою позицію. Не можна сидіти вдома, боятися і мовчати, труситися за свою шкуру, коли в країні таке діється. Мене дуже непокоять провокатори. Я тут живу, я на власні очі бачила автобуси, які завозили на Банкову, до Адміністрації Президента, найманців-«тітушок». Я розумію, що вікна у КМДА (Київська міська адміністрація, ред.) теж били провокатори. Це моя особиста думка, але я вважаю, що уряд таке робить, щоб не віддавати владу, щоб спровокувати народ на війну і ввести надзвичайний стан у країні.

Це подружжя «ТелеграфЪ» зустрів по дорозі на ходу «Захисти дітей від «Беркута», а країну – від диктатури!». Ми звернули на них увагу, бо такого типу люди зазвичай на мітинги не ходять. Між тим чоловік ніс великий прапор України. Ми запитали: навіщо вони йдуть на Майдан? Сергій та Надія майже хором відповіли:

– Бо так чинити з людьми не можна. Не може одна людина, навіть якщо вона Президент, вирішувати, як усім іншим жити. А те, що побили вночі дітей, це вже остання крапля. Так не можна!

Соня (4 роки) сказала «Телеграфу» : – Уклаїна – це Євлопа! А ще у мене живе шиншила Саша, вона мене покусала, та я не плакала!

Олег, тато Соні, сказав «Телеграфу» : – Ми прийшли родиною, бо вже сили немає терпіти цинічне нахабство цієї влади! Ви б знали, як вони «отжимают» бізнес! Та побиття студентів на Майдані – це стратегічна помилка влади, вони випустили джина з пляшки, таке народ не забуває та не вибачає. Вони їздять у броньованих «кубиках» і вважають, що їм все минеться. Дарма. Ми бачили відео, як «беркути» валили студентів, через це ми прийшли на Майдан сьогодні, і завтра прийдемо на ходу.

Наталя, мама Соні, сказала: – Ми з чоловіком проти корупції та кримінально-олігархічної влади. Я сама з Донецьку, свого часу втекла звідти через бандитизм

Під Київрадою «ТелеграфЪ» побачив ще один колоритний саморобний плакат – його тримав пенсіонер. На плакаті, під фотографіями «беркутів», було написано: «Такий хокей нам не потрібен!». Ми запитали чоловіка, чому саме хокей? Він відповів: «Бо вони буцали дітей, як шайбу».

Історія, яка нас вразила

Вночі у суботу на Михайлівській площі сувора жінка, яка роздавала їжу мітингувальникам, розповіла нам дивну історію. Вона сказала, що давно ходить до Михайлівського храму, і знає, що в ніч, коли «Беркут» винищував студентів, до Михайлівського монастиря біля четвертої ранку прибігли люди з Майдану – просили їх пустити до монастиря сховатися. Кажуть, монах відчинив їм браму. Ми ошелешено слухали і думали: а що, до Києва вломилася татаро- монгольська орда? Батий прийшов? Це ж середньовічний звичай – люди ховалися від загарбників у храмах. Християнські лицарі не мали права забивати полонених у храмах. Татари на ці традиції чхали, різали там, де вхопили. Навіть, якщо розповідь жінки – міська легенда (адже ми не отримали її офіційного підтвердження), вона важлива – бо наочно демонструє рівень страху та паніки, яка вирувала у ніч побиття студентів.