"Мамо, не плач, я повернусь весною..." Запсілля прощалося з Олександром Карпенком

18 березня у селі Запсілля Кременчуцького району попрощалися з 37-річним молодшим сержантом Олександром Карпенком, який служив у 92-й окремій механізованій бригаді старшим стрілком-водієм БТР.

Коли Батьківщина покликала, не вагаючись пішов добровольцем на захист України. Олександр був мобілізований 2 серпня 2014 року і загинув у кінці серпня в боях під селом Комсомольське Старобешівського району Донецької області.

28 серпня 2014 року зв'язок з Олександром обірвався, і всі ці довгі шість із половиною місяців сім'я чекала бодай хоч на якусь звісточку. Дружина Олександра Людмила, вчителька Омельницької школи, не втрачала надію побачити живим свого чоловіка. Навіть у важкий для сім'ї час вона своїм співом підтримувала друзів і односельчан. Довгий час тіло бійця не могли впізнати, тому він значився в списках безвісти зниклих. Нещодавно після проведення ДНК-експертизи, Олександра ідентифікували.

Односельці Олександра розповідають, що він був доброю та чуйною людиною, завжди допомагав іншим. Саша був майстром на всі руки, він сам побудував будинок, любив землю та захоплювався технікою.

Народився Олександр Карпенко в с. Радалівка Глобинського району Полтавської області. Мама - Світлана Василівна, - вчителька української мови та літератури, з дитинства виховувала в синові працелюбність, повагу до людей та любов до Батьківщини.

Після служби в армії Олександр працював водієм в с. Запсілля. 1997 року одружився і переїхав жити до Кременчука, де працював водієм на тютюновій фабриці. Згодом, повернувшись до села, працював далекобійником.

Олександр дуже любив землю, тому разом з меншими братами створив своє маленьке фермерське господарство. Разом із дружиною виховував двох неповнолітніх діток: сина Богдана та доньку Анастасію.

Проводжати героя в останню путь прийшло майже все село, знайомі з навколишніх сіл та Кременчука, громадськість та представники влади Кременчука й Кременчуцького району.

На кладовищі односельці згадували Олександра. У прощальному слові до бійця, який загинув за нас з вами, прочитали вірш, написаний ще за часів Революції Гідності:

Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А, може, дощем на поріг упаду...

Мамочко, вибач за чорну хустину

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я любив. I любив Україну

Вона, як і ти, була в мене одна.

Олександр виконуючи бойове завдання загинув влітку 2014 року, а звістка про його загибель дійшла лише навесні.

Поховали Олександра Карпенка на центральному кладовищі Запсілля.

Нагадаємо, що 17 березня кременчужани автоколоною зустріли Олександра Карпенка. Бійця супроводжували 15 автомобілів з українською символікою. Коли колона проїжджала Кам'яні Потоки та Садки, біля Крюковського вагонобудівного заводу і на з'їзді з моста, місцеві жителі залишали домашні справи і проводжали поглядом "швидку" з тілом бійця.