«Кров, що рятує життя» - кременчужани створили мобільну станцію переливання крові

25.05.2015, 10:23 Переглядів: 5 759

«Кров, що рятує життя» - кременчужани створили мобільну станцію переливання крові

Машина вирушила в зону АТО рятувати життя бійців. Як допомогти проекту

 

«Кров, що рятує життя» - кременчужани створили мобільну станцію переливання крові

Ростислав Зауральський, лікар-трансфузіолог, завідувач відділення трансфузіології і еферентної медицини Кременчуцького пологового будинку, кандидат медичних наук. Зараз – волонтер, який реалізує проект «Кров, що рятує життя». Разом з однодумцями він створив перший в Україні пересувний пункт переливання крові та вирушив (за рахунок відпустки) надавати допомогу в зону АТО. Він упевнений: у мирному житті його проект працюватиме в медицині катастроф.

 

«ТелеграфЪ» зустрівся з Ростиславом напередодні його поїздки в зону АТО.


– Пане Ростислав, скільки часу ви займаєтесь цим проектом? Що вас спонукало створити мобільний пункт переливання крові?


– Тема ця виникла минулого року влітку, після того як я відвідав Дніпропетровськ. Прилітав вертоліт з пораненими бійцями, їх доправляли швидко, але декого з них довозили до шпиталю вже мертвими. Бо існує правило «золотої години». Протягом цієї години поранений повинен бути доставлений до медзакладу або йому має бути надана кваліфікована медична допомога на місці. Якщо вона не надана, шанси вижити різко зменшуються. І найбільша проблема в тому, що служба крові не на слуху як у мирний, так і у військовий час. І підтримки ні фінансової, ні урядової не було. І тому довелося просто «пробивати» цю тему. Я їздив з цією ідеєю до Міністерства оборони, до спонсорів – потрібна була машина. Таких автомобілів в Україні не було. Це новація, пункт переливання крові на колесах.


– У чому основна ідея проекту «Кров, що рятує життя» і служби крові в зоні АТО?


– Це саме і є виконання правила «золотої години». Я почну зі структури зони АТО як її кваліфікує Міноборони: є «червона зона», де стріляють, є «сіра зона», де не стріляють, і «зелена зона», де йде мирне життя. Бійця поранило у «червоній зоні», є волонтери – і служба «Хотабич», і «Госпітальєри» – парамедики, які забирають пораненого в машину і везуть. Раніше одразу везли до шпиталів, а це 30–40 км. Або, як це було влітку минулого року, у вертоліт – і полетіли до Дніпропетровська. І людські втрати були досить великі.


– Тобто ви хочете сказати, що багатьох із цих хлопців можна було врятувати, якби їм вчасно надали допомогу?


– Цього я сказати не хочу, бо лише бачив, що відбувається, сам я тоді не брав участі в наданні меддопомоги. Але там, де я безпосередньо брав участь, бачив, що були такі моменти, коли реально пораненого можна було врятувати, але не рятували, бо їм не надавали першу кваліфіковану допомогу. Зараз, коли вже навчилися воювати і трохи змінилася структура медичної допомоги, першу кваліфіковану допомогу починають надавати вже за 8-10 км від місця поранення.
– Ну, звичайно, якщо порівняти 30-40 км, про які ви казали раніше, і 8-10, то різниця є…


– Різниця величезна! І тому на цій ділянці, у так званій «сірій зоні», треба виконати золоте правило військової медицини, три основні пункти: перше – адекватне знеболення, друге – максимальне припинення кровотечі і третє – негайна доставка пораненого до шпиталю. Так – у будь-якій армії світу. Оця негайна доставка, коли в зоні 8-10 км допомогу надає не боєць бійцю, а кваліфікована медична бригада – допомагає уникнути значних людських втрат. Санінструктор на місці бою може лише вколоти знеболювальне, перевірити стан джгута, а вже кваліфікована хірургічна бригада грамотно зупинить кровотечу, зніме джгут. Бо були такі випадки на війні, коли пораненій у щиколотку людині ампутували ногу, бо джгут, який зупиняє кров, був накладений вище коліна. Коли джгут лежить більше 2-3 годин, починається омертвіння зон, і тоді треба ампутувати кінцівку. Це безграмотність, на жаль... Отож, служба крові має на відстані 8-10 км від місця бойових дій компенсувати втрату крові – зробити це не в шпиталі, а якнайшвидше. Зберігання крові потребує дотримання температурного режиму. Це основа основ.


– І як же вирішується це питання, адже ви сказали – таких авто в Україні не було?


– Дійсно, не було. Служба крові – не основна, додаткова. Це як пожежники. Вони можуть бути не затребувані, але в один прекрасний момент від них може залежати все. Служба крові також: може настати момент, коли вона врятує життя, саме ця пересувна станція. А оскільки я є фахівцем і розуміюся на температурному режимі, для мене важкою була лише технічна складова – обладнання автомобіля. А сама організація – це для мене неважко. Хоча були певні муки: перший автомобіль, який було обладнано – «таблетка» 1978 року випуску. Це була машина ГО «Гвардія», ми її оснастили, поїхали – і вона не доїхала. Але ми «обкатали» обладнання і побачили, що воно працює. Другу машину – УАЗик – подарували спонсори з Чутового. Він зараз працює в АТО. І ця машина, яку ви бачите, працюватиме в ПДМШ імені Пирогова – мобільному шпиталі, який розміщено за 30-25 км від лінії боїв. Система така: коли їм надходить сигнал про те, що везуть поранених, машина виїжджає назустріч і везе запас крові. Цей проект пристосований до медицини катастроф, і він працюватиме й надалі, у мирний час.


– Хто доклав рук до оснащення цієї машини?


– Волонтери. Купили холодильне обладнання, воно може працювати від акумулятора, від генератора і від розетки. Це звичайне обладнання, яке адаптоване під потреби служби крові.


– І хто з народних умільців це робив?


– Звичайні хлопці, кременчужани, які займаються холодильним обладнанням, місцеві кулібіни. Ми обкатали це обладнання, причому в форс-мажорних обставинах: ту, першу машину, тягали танками. Біда була, зате обладнання випробували. Запаси крові взяли на Кременчуцькій станції переливання крові. Тобто проект вийшов народний, кременчуцький. Поїхали наші запаси крові. І знову ж таки, тоді кинули клич, зібрали кошти, закупили гемокони (пакети для зберігання крові, їх не було в наявності на станції), і кременчужани поповнили запаси крові. І зараз можна сказати: донори Кременчука рятують воїнів АТО.


– На яких умовах ви самі працюєте в зоні АТО?


– Я їздив спочатку як волонтер, вивчав, якими є умови медицини на фронті, спілкувався з начмедами. Після кожної поїздки хотілося плакати...


– Чому хотілося плакати? Невже все в такому поганому стані?


– Коли приїздиш туди, як ніколи розумієш, що ціна лікарської помилки – це чиєсь життя. Причому інколи настільки дурні помилки – чиясь безалаберність, байдужість. До смерті теж звикають... І коли ти свіжим поглядом цивільної людини дивишся на все, то розумієш, що можна було зробити по-іншому. Останній приклад в Артемівську. Три 200-х. Двоє загинуло через те, що в бліндаж влучив снаряд, третій підірвався на міні. Саме телефонують: везуть його, пораненого. Привозять бійця, у нього відірвані дві ноги. Одна вище коліна, інша – нижче. А джгутів немає! Тобто його схопили, привезли, а з трьох складових «золотого правила» – знеболювання, зупинення кровотечі і госпіталізація – виконали лише госпіталізацію. Треба вчити солдат, вчити санінструкторів, адже в санінструктори потрапляють люди навіть без початкової медичної освіти. Я об'їхав багато місць у зоні АТО – пояснював, переконував... Що стосується мобільної станції переливання крові, то ніхто не сказав мені «ні» – ні в Міністерстві оборони, ні в центрі крові, ні радник Президента, ні радник міністра оборони. Всі сказали – класно, давай! Вийде – розповіси.


– Тобто допомоги ніякої?


– Ніякої. Усі знають, що кров рятує життя, але кажуть: ось і зроби. Ніхто не заважав і не допомагав. Потім мені зателефонував посадовець, який достатньо скептично ставився до проекту, і сказав, що з'ясував: протоколами НАТО передбачена служба крові. А зараз, коли проект уже спрацював, ставлення змінилося. Зараз це вже друга машина, і незабаром буде третя. Моя задача – організувати службу крові на фронті.

 

ЯК ДОПОМОГТИ ПРОЕКТУ


Якщо ви хочете допомогти проекту «Кров, що рятує життя», можете перерахувати гроші на рахунок БФ МГО «Пульс Надії». Його зареєстрував Ростислав Зауральський разом з однодумцем – Аллою Заможською, яка займається комплектуванням аптечок для військових. Кошти підуть на закупівлю гемоконів (пакетів для зберігання крові), яких бракує на станції переливання крові, а також на необхідні бійцям медичні препарати, що спиняють кров, та інші. Гемокони потрібні, щоб поповнювати запаси крові станції на колесах. Фонд звітує на сторінці у Фейсбуці “Пульс надії». Не будьмо байдужими!
Реквізити фонду: БФ МГО «Пульс надії», р/р 26001054626735, код МФО 331401, «Приватбанк».

Автор: Татьяна Донченко
Теги:
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
Читайте також:
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 45 від 7 листопада 2024)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх