9 травня 1945-го року солдати Другої світової мали велику надію, на те, що ця війна - остання. Були впевнені, що не буде більше горя, сліз і похоронок… Але сьогодні, серед тих, хто прийшов до меморіалу «Вічно живим» вклонитися подвигу своїх героїчних дідів, і прадідів, учасники бойових дій сьогодення, бійці АТО. Уже два роки 9-го травня збираються в одному місці ті, хто зі зброєю в руках захищав наш з вами мир і спокій 71 рік тому і ті, хто робить це зараз…
Сьогодні зранку, 9 травня, у День Перемоги, кременчужани традиційно зібралися біля меморіалу «Вічно живим», щоб згадати тих, хто помер за мир у світі і привітати тих, хто і досі з нами.
Зібрались представники міської влади, духовенства, трудових колективів міста, навчальних закладів Кременчука та пересічні мешканці. Пліч-о-пліч стояли ветерани Другої світової війни і антитерористичної операції на Сході України.
Присутніх привітав зі святом мер Кременчука Віталій Малецький. Він наголосив, що цей день має єднати країну:
Від армії України та усього особового складу Збройних Сил України до присутніх звернувся начальник Кременчуцького гарнізону, командир 107-го реактивного артилерійського полку, полковник Олександр Келембет:
Голова міської ради ветеранів війни та праці, полковник у відставці Віталій Сєльцов також вітав ветеранів та кременчужан зі святом, та дякував тим хто відстояв місто та тим, хто його відбудував після війни.
Про те, що його побратими не забувають про подвиг учасників Другої світової розповів у своїй промові учасник АТО Андрій Лебеденко.
З особливою вдячністю зі сцени згадували тих, хто пішов колись на фронт, щоб більше не повернутися, але з не меншою вдячністю зверталися і до тих, хто повернувся, і до тих хто чекав…
Кременчужани почули історії справжніх людей, кременчужан, що писали з фронту додому. Листи з фронту, які писали своїм рідним та близьким солдати зібрала в одну книгу колишня працівниця музею Лідія Гришко. Їх зачитали та інсценізували актори народного театру «Арлекін», Кременчуцького педагогічного училища імені А.С.Макаренка.
Глядачі почули рядки, якими наш земляк Петро Скаленко вітав близьких з 8 березня. Це був його останній лист додому, адже через 20 днів після його написання він загинув. Прозвучав і останній лист дівчини Мані, з табору українських робітників у Німеччині, яка не витримала неволі, і рядки з листа Павла Бурдасова, який загинув під час звільнення Кременчука, та інші історії наших земляків.
Від імені покоління переможців, в пам'ять про полеглих в боях воїнів і ополченців, трудівників, загиблих у ворожому тилу, партизанів, підпільників, закатованих у концтаборах в’язнів, до пам’ятника «Вічно живим» квіти поклали 7 ветеранів Другої світової війни. Серед них були і учасники бойових дій, і визволителі Кременчука, і в’язень концтабору, і партизан.
Разом з ветеранами, квіти покладали сучасні герої, учасники АТО: Володимир Поляков, Володимир Махоркін, Анатолій Лукянчук, Артем Безверхий, Ігор Великохатьський, Володимир Дзюба.
Після них до меморіалу поклали ще сотні квітів від чиновників, військових, простих містян.
Перед меморіалом був організований невеличкий парад військової техніки «КрАЗ», на якій із задоволенням фотографувалась малеча.
Кременчужани різних поколінь зібрались сьогодні там, дорослі і малі, сиві і молоді, веселі і сумні. Дехто з них плакав, інші вітали одне одного, але всі бажали одне одному миру і щастя.
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.