«Я всіх критикую!»

Страх перед критикою 

Обираючи позицію безжального та завжди «правого» прокурора, такі люди намагаються гарантувати власну недоторканність та подолати власний страх стати об’єктом чиєїсь критики. Досить часто наше негативне зауваження на адресу сторонньої людини віддзеркалює нас самих. Коли ми неспроможні визнати та прийняти якусь рису свого характеру, манеру поведінки, почуття, ми наділяємо цими рисами інших людей. І критикуємо їх за це – часто необгрунтовано. Цей несвідомий процес має назву «проекція». Він виступає механізмом психологічного захисту. Критикуючи інших, ми уникаємо зустрічі із самими собою. Так трапляється, коли людина не готова визнати в собі щось неприйнятне – скупість, нахабство, лінь, тощо. Така людина боїться знову відчути, що її не люблять та зрікаються. 

Жага бездоганності 

Завжди готові критикувати інших перфекціоністи.  Ті з них, які завжди незадоволені собою та іншими.  «Перфекціонізм трапляється двох видів.  Позитивний – коли людина готова допомогти іншому стати кращим.  Негативний – коли нещадно  критикують  усіх навколо», – пояснює психотерапевт Жан Котро.  Жертвами негативного перфекціонізму стають не лише оточуючі, а й сама особа.

Низька самооцінка 

Коли батьки ставлять для дитини занадто високу планку та ще й постійно критикують, це позбавляє її впевненості у собі та розвиває почуття неповноцінності. Коли такі діти виростають, вони можуть трасформувати нестачу любові до себе у нестачу любові до інших. Така поведінка стає їхнім «ключем» для спілкування зі світом. Подорослішавши, вони вже самі висловлюють оточуючим претензії (і батькам також). Ті самі претензії, від яких вони страждали у дитинстві.

Криза середнього віку 

Іноді зайва  критичність до інших пов’язана з віком, точніше, з кризою середини життя. Як і будь-яка вікова криза, вона допомагає людині (і чоловіку, і жінці) знайти контакт із собою, відновити психологічну цілісність.  Та, оцінюючи власні досягнення, людина найчастіше відчуває розчарування у собі, її самооцінка падає. Саме в цей час вона і починає помічати недоліки в інших, втішаючи себе: «Я не один такий, стільки невдах навколо».

Що робити

Розібратися зі старими образами

 Пригадайте, коли, за яких обставин, та хто (батьки, кохані, начальство, друзі) критикували вас у дитинстві та юності? Розібравшись із старими образами, ви точніше зрозумієте, де підгрунтя ваших сьогоднішніх претензій до оточуючих.

Вчитися довіряти іншим

 Замість того, щоб усамітнюватися та критикувати « цих небездоганних людей», ліпше навчитися краще розуміти їх та співчувати їм. Не поспішайте виносити вирок, дайте співрозмовнику висловитись. Така поведінка потребує певної витримки, але вона необхідна для комфортного існування у соціумі.

Визнати власні помилки

Стійке бажання усіх критикувати свідчить про жагу влади та потребу завжди бути правим. Але ж не існує людей, за якими б завжди залишалося останнє слово.  Категоричність та запальна вдача свідчать про незрілість особистості.  Якщо ви визнаєте, що теж можете помилятися, ваші оцінки оточуючих стануть більш виваженими та об’єктивними.