За що розстріляли директора кременчуцького водопроводу?

У вівторок, 15 березня, при великому скупченні посадовців відбулась презентація щойно надрукованої книги – «Історія водопровідно-каналізаційного господарства міста Кременчука».  Книга настільки визначна, що навіть міський голова пан Бабаєв – який нечасто відвідує презентації книг – пообіцяв прочитати її «от корки до корки».

Представляли книгу про водопровідно-каналізаційне господарство  у міському краєзнавчому музеї. І народу цього разу зібралося надзвичайно багато.  У перших рядах почесних гостей сиділи міський голова пан Бабаєв та голова Автозаводської райради пан Коваленко. Приїхав колишній головний санітарний лікар Кременчука пан Акімов. Звісно ж, прибув пан Медведовський – нині він працює віце-мером, а перед тим 15 років поспіль служив директором кременчуцького водоканалу.  Власне, саме пан Медведовський ініціював написання такої книги. На просування ідеї пішло вісім років. Писали книгу п’ять років. І ось, нарешті, вона побачила світ. 

Написав монографію про водопровідно-каналізаційне господарство Кременчука кандидат історичних наук пан Єрмак. Тому матеріал вийшов грунтовний і дуже цікавий. Пан Єрмак чимало попрацював і в полтавських архівах, і в Кременчуцькому краєзнавчому музеї, деякі матеріали для книги шукали навіть у Ленінській бібліотеці Москви. Книга добре проілюстрована.

Втім, найголовніше, – це історичні факти, класифіковані та зібрані у монографії. Нам, наприклад, було цікаво дізнатися, як на Кременчуцькому водоканалі готувалися боротися з радіоактивними елементами, що могли б забруднити води Дніпра після Чорнобильської катастрофи. Виявляється, в режимі «совсекретности»  бурилися так звані бруклінські свердловини (бруклінські, бо їх технологію розробили в Брукліні). Це свердловини середньої глибини – до 50 метрів. Звідти планувалося відбирати воду для Кременчука на випадок радіаційного зараження Дніпра. Крім того, терміново був зведений цех, де мала б проходити обробку дніпровська вода, забруднена радіоактивними відходами.

Книга взагалі містить чимало дуже цікавої і практично невідомої пересічним громадянам інформації. На жаль, вийшла вона обмеженим тиражем – 1000 примірників.

Цю драматичну історію розповів «Телеграфу» пан Єрмак – автор монографії, кандидат історичних наук. 

Історія така. У 1937-му році кременчуцьким  водоканалом керував товариш Барлет. У нього була дружина. У неї була подруга – малограмотна, але весела полька Маріанна-Юзефа. У польки був чоловік, який працював на кременчуцькому водоканалі, мав скромну посаду чорнороба.  Дружба з польським пролетарієм та його дружиною дорого коштувала директорському подружжю Барлетів. Власне, їх за це розстріляли.  Директора Барлета звинуватили у шпіонажі на користь Польщі.  Звинуватили без будь-яких передумов – на водоканалі не сталося ані диверсій, ані провокацій.  Просто директор не з тими подружився.  Тому, рішенням четвірки «чекистів»-комуністів, подружжя Барлетів та подружжя їхніх польських друзів засудили до страти. І розстріляли. Просто так. 

 Матеріали справи директора Барлета зберігаються в архівах полтавського відділення СБУ. Посмертно Барлет та його дружина були реабілітовані. Та це вже нікого не оживило.

1894 р. – за проект водогону м. Кременчука  інженер А.К. Єнш отримав першу премію на конкурсі, оголошеному журналом Санкт-Петербурзького товариства архітекторів «Зодчий».

1910 р. – у березні Кременчуцька міська Дума звернулася до уряду Росії з клопотанням про дозвіл на випуск облігацій позики під заставу нерухомого майна міста. Гроші мали піти на облаштування міського водопроводу.

1910 р. – 20 липня міністр внутрішніх справ Росії Столипін провів засідання Ради Міністрів. Питання «Про дозвіл м. Кременчуку випустити облігаційну позику»  вирішили позитивно  і передали на розгляд імператору. 

1910 р. – 22 серпня імператор Росії Микола ІІ своїм указом затвердив постанову Ради Міністрів про надання Кременчуку облігаційної позики в розмірі 500 тисяч рублів – на спорудження водопроводу.

Від редакції: чи не здається вам, панове, що імператор та його міністри діяли на користь Кременчука ефективніше, ніж сучасні уряди? Наприклад, у 2009-му році нардеп Бабаєв (нині – чинний міський голова) на сесії міськради обіцяв отримати на виконання програми «Питна вода» 500 тисяч гривень за сприяння чинного тоді прем’єр-міністра Тимошенко. Тимошенко не посприяла. Бабаєв коштів не привіз. Чинний нині уряд Азарова теж не поспішає вирішувати проблему водопостачання Кременчука. Між тим, колишній головний санітарний лікар Кременчука пан Акімов під час презентації книги зазначив, що «у 1904 році вода у Дніпрі відповідала 2-му класу. Наразі ми п’ємо воду 4-го класу. У найліпшому випадку, 3-го».