„Фараонове плем’я”. Цигани мають свій суд і більше не крадуть коней

Цигани, рома – нація не має ні писемності, ні батьківщини. Втім у є мова, існує культура, а традиції передаються із уст в уста. Їм симпатизували Пушкін, Толстой, Лєсков, Купрін. Відомі режисери знімали фільми про їхнє життя. Тим часом існує штамп: „кочовий народ” складається винятково з крадіїв, ворожок і артистів театру 'Ромен'. Більшість задовольняється міфами та домислами. Ми вирішили дізнатися про обряди з перших уст. Олександр Мещеряков, який очолює товариство ромської культури в Кременчуці, погодився дати інтерв’ю „Телеграфу”.

– Скільки циганів у нас у місті?
- У Полтавській області офіційно мешкає приблизно 600 циганів. Але це неправильна цифра. Бо лише в Кременчуці їх більше 3000.
– Ваші діти спеціально навчаються співати та танцювати?
– Знаєте, весь світ у захопленні від циганського співу. Певне, так розпорядилася природа. Думаю, що якщо серед нециганських дітей 80% мають музикальний слух, то у циган це буде процентів 95. Артисти, яких ми бачимо в індійських фільмах, це – цигани.
– Чи правда, що цигани володіють гіпнозом?
– Дивно чути це твердження, а особливо від вчених. Гіпноз не залежить від національності. Так, можливо, цигани краще відчувають людину. Та й молоді циганки не ворожать, як правило, це – літні жінки, які мають досвід. Я особисто ніколи не ворожу і не вірю у ворожіння. Хоча в мене була тітка, яка дійсно віщувала. Але таких людей одиниці.

– У нас в Кременчуці є циганський барон?
– Це спотворене поняття. Слово „баро” означає „великий”. Коли цигани кочували, у них були вожаки – найстаріші, найрозумніші. Їхо називали „баро”. Ще кажуть „мурж-баро” – „великий чоловік”. Це молдавські цигани люблять називати себе баронами.
У нас є рада поважних людей, до яких прислуховуються - щось на кшталт суду. Якщо люди не можуть щось поділити у грошовому питанні, вони йдуть до циганського суду.
Туди кличуть незацікавлених людей, таких собі незалежних експертів. Їх завдання не допустити, щоб люди посварилися чи побилися, щоб сварилися цілі родини.
– А якщо, скажімо, два юнаки кохають одну дівчину?
– Наш суд не втручається в такі відносини. В такому випадку право завжди залишається за дівчиною.
– У чому особливості відносин між циганськими чоловіками та жінками?
– У нас панує патріархат. Коли жінка подає, наприклад, чай, то вона принесе його спочатку своєму чоловікові, а потім гостям. На урочистостях за столами жінки сидять окремо від чоловіків. Чоловікові не годиться спілкуватися з чужою дружиною.
– Чому циганки не стрижуться?
–Здавна, якщо дізнавалися, що жінка легкої поведінки, порушила сімейні устої, їй обрізали косу. Це було покарання: якщо стрижена, значить гуляща. З дитинства циганська дівчина знає, що їй треба доглядати за волоссям і берегти косу.
– Чи є неписаний закон, що забороняє шлюби між циганами та іншими національностями.?
– Ні, але батьки зазвичай проти таких шлюбів, щоб не відбувалося вимирання нації.

– Це правда, що цигани крадуть коней?
– Так (сміється). Але ця звичка відійшла в далеке минуле.
– Які свята є традиційними для циган?
– Ми все робимо за звичайними християнськими законами та традиціями, які подекуди забуті українським народом. Ми православні. На Різдво та 14 січня молодь рядить Маланку та Василя і колядує по родичах і знайомих. Чоловік 50-70 танцюють, співають з гітарами, баянами. Щедрують, посівають. Їм дають гроші. На ці кошти всі разом гуляють на Водохрещу. На Масляну „в’яжуть колодку”. Заміжні жінки ходять по хатах і вітають дівчат на виданні чи хлопців, дарують їм подарунки і отримують за це від батьків гроші. На ці гроші разом святкують.
Напередодні весілля з піснями печуть короваї (лише заміжні один раз жінки), в тісто кидають монети. На другий день весілля нареченій одягають косинку. Це один із атрибутів, які мусить носити заміжня жінка. Цю косинку заведено красти на весіллі та просити викуп.
– Минулого року Кременчук побачив циганський фестиваль зі справжніми акторами із серіалу. Що буде 8 квітня на ваше свято?
– На жаль, цього року у нас не вистачає коштів на проведення свята.

Журналісти „Телеграфа” мимоволі стали нещодавно свідками незвичайного ритуалу на циганському весіллі, коли довелося ночувати разом з ними на одному поверсі в харківському готелі. Пізно ввечері з банкетної зали піднялося кілька жінок і довго лементували під дверима наречених, аж поки не вийшов молодий. Циганки зайшли до кімнати, забрали простирадло з-під нареченої і, згорнувши його, радісно подалися святкувати тепер вже, певне, першу шлюбну ніч молодих, залишивши їх у спокої. Виявляється, ритуал з простирадлом, яке мусить засвідчити недоторканість нареченої краплями крові, є основним на циганських весіллях. Здавна у циганському таборі від дівчини вимагалося збереження дівочої честі. Кажуть, що раніше обряд з закривавленим простирадлом закінчувався його вивішуванням на загальний огляд, аби показати свою гордість за правильно виховану батьківську доньку, що вийшла заміж недоторканою.

Їх називають по-різному: англійці - Gypsies ('єгиптянами'), іспанці - Gitanos, угорці - Cigany - Pharao n`epek ('фараоновим плем’ям'), італійці - Zingari. Вважається, що цигани походять з Індії. Циганський прапор з’явився 35 років на установчому з’їзді Міжнародного союзу ромів у Лондоні. Це червоне колесо (символ вічної дороги), що нагадує індійський знак «чакра», яке розміщено на блакитній та зеленій смугах, що символізують небо та зелені луги.