Театр-студія «Лілея» показав спектакль «Blue Rosea»

Щойно ми дізналися, що студенти ставлять п’єсу Теннессі Уільямса, одразу вирішили подивитися.  Уільямс – фантастичний драматург.  На нашу думку, найліпший.  Та й репертуар студентського театру нам симпатичний.  Тут немає жодної казки про Попелюшку і молодого стрункого власника Porsche Cayenne. Студенти  полюбляють драми, більш схожі на життя.

 Тому ми і прийшли 29 квітня до холодного  та темного – як завжди – актового залу КДУ. Дивитися  витвір Уільямса в інтерпретації кременчуцьких студентів та їхнього режисера – Олени Тимофієвої.  П’єса про «блакитну троянду»  – дуже сумна і дуже розповсюджена історія про легковажного  батька, нестерпно нудну матусю та їхніх неблискучих  дітей –  лінивого  продавця взуття Тома і його сестричку Лауру, дівчину, яка не відповідає загальноприйнятим  стандартам 90-60-90.  Та ще й кульгає на праву ніжку.  Батько з цієї родини здимів, не залишивши ані грошей, ані зворотної адреси.  Він відчув себе неготовим до подружнього життя, обтяженого двома дітьми і занудою-дружиною.  Дружина залишилась сам на сам із дітьми, відсутністю коштів і власними амбіціями.  

Свою скромну кульгаву дочку вона настирливо  намагається прилаштувати заміж.  А сина, Тома, щодня будить на роботу словами: «Прокинься і співай!!!»  Тепер ви розумієте, чому втік чоловік такої дружини?  Про те саме мріє і його син.  Продавець, пардон, молодший менеджер, Том нудить світом у магазині взуття, і мріє про пальми, баобаби і мулаток – коротше кажучи, про життя подалі від матусі та магазину.  Зрештою, Том таки втече – як і його батько.  Але спершу він приведе  жениха для сестри Лаури.   Джим, жених, виявиться класним  хлопцем.  Справді класним.  Милим і чесним.  Він розповість Лаурі, яке у неї чудове волосся, ніжно її поцілує, і чесно зізнається, що, на жаль, вже закоханий у Бетті.

Потому вони з Лаурою попрощаються назавжди.  Джим, виконавши роль  доброго і чесного  хлопця, повернеться до Бетті.  А Лаура назавжди залишиться зі своєю кульгавою ніжкою і нестерпною матусею.  Ми ж казали, що студенти віддають перевагу п’єсам, схожим на життя.  До речі, для Теннессі Уільямса п’єса «Скляний звіринець» автобіографічна.  У самого драматурга  була сестричка Роуз, яка страждала невиліковними депресіями.  І, здається, так і не влаштувалася у житті.  Та й сам письменник тікав з дому, як той Том – аби лише не жити нестерпно нудним життям, запланованим для нього батьками.

На нас справила враження гра Юлії Дуканич, виконавиці ролі Лаури.  Зазвичай, актори самодіяльних колективів «перегинають палицю», граючи героя з фізичними вадами. Вони або дуже-дуже заїкаються, або дуже-дуже кульгають. Зрештою, це перетворює роль на комедійний  гротеск і дратує.  А Юля грала гарно. Вона не дуже-то і кульгала. Зате була такою хворобливо скромною, невпевненою та закритою, якою мала б бути реальна Лаура. Виходило у неї це так природньо, що ми вирішили переконатися, чи не грає актриса саму себе? Ось що розповіла нам Юля:

– На жаль, моя героїня Лаура приречена. Вона так нічого і не зможе змінити у власному житті.  Їй просто не вистачить сил. І вона назавжди залишиться зі своїми скляними іграшками та мамою.  Але я переконана, що вихід є завжди. Треба боротися і за себе, і за своє життя.  Для мене сильна людина – це та, яка сім раз впаде, але вісім раз підведеться!