„Чтоб ты жил на одну зарплату!”

Ми хочемо до Європи. А хто ж до неї не хоче? Гідного рівня життя бажає кожен – щоб власний дім, дві машини на сім’ю, відпочинок на кращих курортах світу, холодильник з якісними товарами харчування. Одним словом, дайте нам „людську” заробітну плату, а все це ми собі й самі купимо. Як у цивілізованій Європі...
До речі, європейського рівня ми вже де в чому майже досягли. У цінах, наприклад. Одяг, нерухомість та побутову техніку українці купують приблизно за ті ж гроші, що й за кордоном. Їжа обходиться нам дешевше, ніж мешканцям Європи та США. Те саме можна сказати про випивку та лікування. Щодо комуналки, то наші тарифи нижчі за світові, але картину псує, як завжди, заробітна плата.  З якої сторони не подивись, але за кордоном „получки” більші за вітчизняні. У багатьох країнах за свою працю отримують у декілька разів більше, ніж у нас. А ціни на товари та послуги майже на рівні світових. Економіст Максим Заплужний пояснює таке явище тим, що ми вже вийшли на світовий ринок, тому й ціни наближаються до загальносвітових. Єдине „але” – статки чомусь за світовими не поспішають, а вперто залишаються українськими.

Краще за 100 гривень тільки 200
Середньостатистичний кременчужанин отримує за свою сумлінну працю 1 077 гривень на місяць (дані за січень-лютий 2006 року). Досить непогано, якщо взяти до уваги, що в середньому зарплата мешканця Полтавської області – 816 гривень з копійками. Але якщо порівнювати нас з киянами, то рахунок уже складається не в нашу користь – мешканець столиці заробляє приблизно 1 457 гривень на місяць. Взагалі ж, за даними Держкомстату, середньостатистична заробітна плата в Україні навіть до тисячі не дотягує – 883 гривні і 90 копійок, якщо вже бути прискіпливо точним.
Інша справа – цивілізований світ. Середня заробітна платня, наприклад, в США складає 28 499 євро на рік. Більше за всіх роботодавці витрачаються на зарплатню підлеглим у таких країнах, як Бельгія, Швейцарія і Німеччина. Там працівники отримують у середньому 50 тисяч євро на рік. Найдешевші працівники в Європі живуть у Латвії, Литві, Словаччині, Естонії, Полщі та Чехії – вони отримують від чотирьох з половиною до дев’яти тисяч євро на рік.
Не в останню чергу вітчизняні невисокі „получки” зумовлюються тим, що частка заробітної платні у вартості продукції складає у нас від одного до десяти відсотків. У Європі та США цей показник складає 40 відсотків, а в наукоємних галузях і сфері послуг взагалі сягає 90. Максим Заплужний вважає, що вся справа криється у нашому менталітеті. „Ми ж дешева робоча сила. Цінуємо себе занизько, то й зарплату відповідну отримуємо – каже він. – Справа в іншому. Якщо, наприклад, давати нам таку зарплату, як у Європі та США, чи будемо ми реально „відпрацьовувати” ці гроші?”

Прожитковий мінімум – залишитись серед живих
У нашій Конституції зазначено, що зарплати, які є основним джерелом існування українських громадян, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму. Щодо останнього, то він насправді „мінімум”...
Прожитковий мінімум – це набір більш ніж з 200 найменувань продуктів, товарів та послуг, що забезпечують умовно достойний рівень життя пересічному українцю. Але потреби людей різного віку різняться. Тому законом передбачається мінімуми для чотирьох основних категорій громадян: дітей до шести років, дітей від 6 до 18 років, працездатного населення і непрацездатного. В середньому на сьогодні наш прожитковий мінімум складає 465 гривень на працездатну особу.
Для кожної категорії громадян передбачено відповідний набір товарів і послуг. Що, кому і скільки їсти визначає Міністерство охорони здоров’я, а непродовольчим „кошиком”, тобто одягом, взуттям, предметами гігієни, медикаментами, посудом, дозвіллям і т.п. розпоряджається Мінекономіки. Варто зазначити, що ”кошики”, що нам дістались від держави, вийшли аж занадто віртуальними і далекими від реального життя. 
Що стосується продуктових наборів, то при їх складанні враховували вікові особливості. Наприклад, дорослим „поклали в кошик” більше картоплі і менше фруктів, ніж дітям – їм уже рости не треба, то ж обійдуться. У дитячих „кошиках” є соки і мед. Основне харчування пенсіонерів – хліб, крупи, картопля й овочі. М’ясопродуктів їм дісталося всього по три кілограми на місяць, а риби... стільки ж на рік. Далі – веселіше. Взяти хоча б для порівняння „кошики” непродовольчі. Так, непрацездатним не виділили плавок і купальників, а тим, хто працює, дали по одному купальнику на чотири роки, і плавки – одні на десятиріччя. Жінкам передбачено лише чотири пари колготок на два роки і по одному бюстгалтеру на 365 днів.
До речі, „кошики” складалися з урахуванням терміну служби кожної речі. Все скурпульозно підраховано. Ось, наприклад, розрахунок споживання верхнього зимового одягу для працездатного населення. Чоловіча куртка на синтепоні, розрахована на чотири роки, на думку Мінекономіки, коштує 150 гривень 95 копійок (отже, кожного року вона зношується майже на 38 гривень), а жіноче пальто, що зобов’язане вірою і правдою прослугувати вісім років  - 519 гривень і 76 копійок. Можна собі тільки уявити, на кого буде схожа жінка у такому „дорогущому” вбранні через, скажімо, шість років його експлуатації. Пальто, ніби з діалогу з „Діамантової руки”: „Льолик, но это же не эстетично…” – „Зато дешево, надежно и практично!”.
Закон передбачає, що після того, як громадяни смачно поїли і вдяглися у речі з „щедрих кошиків”, у них вистачатиме ще й грошей на культурну програму. У рік на дозвілля середньостатистичній сім’ї (2, 76 чоловіки) виділили аж 57 гривень 12 копійок, тобто приблизно п’ять гривень на місяць. Що можна реально дозволити собі на ці гроші? Раз на півріччя сходити в кіно (взяти квитки на найдешевші місця на ранковий сеанс), а ще через шість місяців скопити на похід у цирк, якщо такий дешевий ще приїде з гастролями до міста.
Що стосується мінімального набору товарів та послуг, то держава пропонує обставляти кухну раз на 25 років, пральну машину купувати раз на 14, телевізор – один на десятиріччя. Праска має прослугувати дев’ять років, а холодильник 15. Одним словом, за вікном то й же комунізм, тільки ціни інші.
Ось такі пироги з цими „кошиками”. Як жити так, щоб вижити, знаємо тільки ми. Куди там цивілізованому світу...