Як стати багатим пенсіонером? Наскільки реально назбирати на додаткову пенсію

Про те, чому слід особисто потурбуватися про свою пенсію, розповів у телефонній розмові з “Телеграфом” кандидат економічних наук харків’янин Борис Юровський. Він очолює юридичний Центр, який випустив цікавий довідковий посібник “Пенсії державні та недержавні: на що можна розраховувати”.
Як пояснює Борис Саввич, існуюча у всьому світі і у нашій країні в тому числі, пенсійна система базується на принципі утримання пенсіонерів працюючим покоління. Тобто суспільство, змушує всіх працездатних платити потроху, аби забезпечити пенсіонерам гідне існування.
'В ХХ столітті ця система працювала непогано. Народжуваність у європейських країнах була висока. Кількість працюючих набагато перевищувала кількість пенсіонерів. Особливо сприятлива ситуація склалася в кінці 60-х – на початку 70-х років. Після Другої світової війни народжуваність “злетіла до небес”, виник демографічний вибух, чи, як кажуть в США, бебі-бум. Бебі-бумери почали трудову діяльність в 60-70-х роках. Малочисельне покоління пенсіонерів 60-80-х років утримувати було неважко. Проблеми стали з’являтися в 90-х, коли приріст працездатного населення почав знижуватися. Сьогодні ситуація як ніколи серйозна. Але основні проблеми почнуться з 2010 року, коли пенсійного віку досягнуть жінки 1948-1952 років народження і виходити на пенсію почнуть чоловіки', – каже Борис Юровський.
Автори бестселлера “Пророцтво багатого тата” Роберт Кійосакі та Шерон Лектер, маючи на увазі насамперед США, пишуть: “До 2025 року у нас на руках опиняться мільйони бебі-бумерів старше 70-и, які не матимуть грошей, часу і потребуватимуть серйозного медичного нагляду”.
За даними ж НАН України чисельність населення до 2050 року у порівнянні з 2000 роком скоротиться на 7,8 мільйона людей. (див. графік)

Наразі у таке твердження мало хто вірить. Але ми все ж почнемо з розрекламованої 'трирівневої системи пенсійного забезпечення'. Її суть полягає в тому, що разом із старою солідарною системою (обов'язкові пенсійні перерахування) має діяти і накопичувальна система, яка включає в себе два варіанти: обов'язкову державну і добровільну недержавну системи пенсійного страхування. У більшості країн Європи основою пенсійної реформи став саме другий рівень пенсійного забезпечення – особисті пенсійні рахунки у накопичувальних фондах (НФ), на які роботодавець зобов'язаний щомісячно переводити певні нарахування (5-7%) на зарплату працівника. На старості людина отримуватиме з цих рахунків надбавку до державної пенсії.
В Україні така накопичувальна система поки що не діє і, коли почне діяти, невідомо. А все тому що відповідно до Закону 'Про обов'язкове державне пенсійне страхування' для цього потрібно виконати низку умов:
– Роботодавець має віддавати у Пенсійний фонд (ПФ) не 32% нарахувань на зарплату працівника, як зараз, а, припустимо, 25% (враховуючи, що максимальна величина внесків, які перераховуються у НФ, не може бути більшою за 7%). Ці 7% перераховуються на особистий пенсійний рахунок в НФ.
– Розмір пенсій у солідарній системі має бути не нижчим за прожитковий мінімум (ця умова вже виконана).
– Недоплачені роботодавцем 7% ПФ має компенсувати держбюджет, а на це поки що немає грошей.

Щодо недержавного пенсійного страхування, то таких фондів в Україні створено ще дуже мало. В основному, це корпоративні ПФ, відкриті компаніями для своїх працівників. Важливо, що у цьому випадку не сам працівник віддає 'живі' гроші, а його роботодавець. За законом, підприємствам дозволено включати ці внески у склад своїх валових витрат – тобто, не платити з них податки. До того ж, таким кроком компанії 'прив'язують' своїх працівників. Плюси: при звільненні накопичені кошти можна перевести в інший НПФ, а відмовитесь вступати у фонд – ваша зарплата все одно навряд чи буде більшою. За законом фірма також має право розпоряджатись цими коштами (сума внесків не повинна перевищувати 15% від нарахованої заробітної плати працівника за рік, а також розміру податкової пільги). Від податків звільняється і інвестиційний прибуток, отриманий від операцій з пенсійними активами. Від того наскільки ваша фірма зможе фінансово грамотно розпорядитись пенсійними коштами, залежатиме і розмір ваших майбутніх доплат. Завдання мінімум: вберегти пенсійні внески хоча б від інфляції.
Також не доведеться платити податки з пенсійних внесків і тим громадянам, які перераховують будь-яку суму у НПФ добровільно, незалежно від роботодавця. Тобто ви можете самі собі копити на пенсію, не залежачи від фірми, але і ризикуючи самостійно.

Якщо ваша робота пов’язана з підвищеним ризиком, має сенс застрахуватися по одній з “лайфових” (від англійського life – життя) програм. Якщо, не дай Боже, з вами щось трапиться, ви чи ваша сім’я достроково отримаєте страховку з процентами, а обійдеться – те ж саме отримаєте по завершенню строку угоди. Переваги СК у тому, що вони працюють не лише з гривною, але й з валютою, пропонуючи людям індивідуальні пенсійні програми, до того ж додатково страхують життя і здоров'я, чого немає у НПФ. Мінус – прибуток таких вкладів незначний – 5-8% на рік. Тобто вклавши гроші у 'лайф', ви навіть не покриєте нинішній рівень інфляції в 10% річних і реально ваші гроші знецінюватимуться.
Можна тримати гроші в кількох надійних банках, розраховуючи назбирати певну суму і в старості жити за рахунок процентів з неї. Проте аби після 60 років мати щомісячно $300 додатково до пенсії, треба накопити $36000 і размістити їх у банк під 10% річних. Але, по-перше, банки постійно зменшують ставки по вкладах і скоро 10% вам ніхто не дасть. По-друге, на $300 через 30 років навряд чи проживеш: з 70-х років купівельна можливість долара знизилась втричі.
Якщо ви все-таки зупинили свій вибір на банках, радимо вибрати кілька надійних, які дають прибуток по внесках, що на 30-50% перевищує рівень інфляції. У кожний не варто класти більше 5000 гривень (цю суму вам точно повернуть з Фонду гарантування внесків фізичних осіб, якщо банк “лопне”).
Є ще один варіант, надзвичайно дорогий і доступний одиницям – купити квартиру для здачі в оренду. В Кременчуці однокімнатна зараз коштує від $10 тисяч, двокімнатна – від $11 тисяч. Але щомісячно ви матимете якнайменше $70 прибутку, це при тому, що вартість оренди весь час зростає. Хто має кошти,  може купити квартиру у Києві ( однокімнатна - від $32 тисяч, двокімнатна — від $38 тисяч). Оренда за місяць -  $200-300.

Тож виходить, що у бажанні назбирати грошей на забезпечену старість фактор часу спрацьовує проти людей: у більшості випадків прибуток не покриває знецінювання грошей. До того ж немає ніяких гарантій, що з НПФ, страхкомпанією чи банком за 10-30 років нічого не трапиться, хоча у законах і виписано механізм контролю за їх діяльністю. І все ж ризикнути варто, бо сподіваючись на державу у вас ще більше шансів залишитись ні з чим.

“Проблема фінансового виживання людини після виходу на пенсію вже набула величезних розмірів і стає все більшою. Вона постійно продовжує рости, тому що занадто багато людей чекають, коли ж уряд вирішить питання, яке по суті є особистою фінансовою проблемою кожного”
(“Пророцтво багатого тата” Р. Кійосакі,та Ш. Лектер)