До подорожчання м’яса в Україні привели дії уряду – вважає заступник голови бюджетного комітету ВР Валерій Асадчев

Заступник голови бюджетного комітету Верховної Ради пан Асадчев відвідав Кременчук  у понеділок, 18 липня. Зустріч з кременчуцькими депутатами та керівниками підприємств пройшла у міськвиконкомі. До Кременчука пан Асадчев заїхав у зв’язку з проведенням політично-просвітницької акції “Сіль землі – Чумацьким шляхом”.  Ініціатор акції – Київська міська організація Української народної партії.
Треба віддати належне пану Асадчеву – незважаючи на цілком прозорий політичний мотив відвідин, у нього вистачило витримки протягом двох годин обговорювати конкретні господарчі проблеми Кременчука. І лише під кінець, у розмові з журналістами,  пан політик трохи пропіарив рідну партію.
Тем для спілкування вистачало.  Начальник міського фінансового управління пані Неїленко розповіла київському гостю, що Кременчук – місто-донор, яке годує область, протягом трьох місяців не може отримати у держказначействі  відповідні позички, щоб виплатити нові, збільшені зарплати бюджетникам. Борг по зарплаті вже становить чималу суму – 1 200 000 грн. Свої донорські обов’язки Кременчук виконав: сплатив у бюджети різних рівнів 100% нарахувань. Але коштів на забезпечення власних потреб не залишилось.
Київський гість послухав-послухав і видав пораду: “Ви позички через держказначейство отримуєте? І донорські відрахування туди ж направляєте? Ну, так якщо немає для вас позичок, то не має бути і донорських відрахувань від вас. Навчіться трохи опиратися! Якщо Мінфін не виконує свої зобов’язання, варто показати Мінфіну характер”.
Обговорюючи проблеми міського бюджету, пан Асадчев зауважив, що держава фактично знищила місцеве самоврядування, перетворивши його на каси з виплати зарплати. На думку парламентарія, виплачувати зарплати бюджетникам – це прерогатива держави. Делегувавши ці повноваження місцевим бюджетам, держава здихалась клопоту. Зате місцеві бюджети – замість того, щоби ремонтувати дороги, тротуари, будувати житло та мости, прокладати комунікації – витрачають левову частку коштів на виплати зарплат. Приклад тому – Кременчук. Бюджет міста складає близько 93 млн. грн. 87-88 % цих коштів йде на зарплати бюджетників. Будувати дороги та комунікації немає на що.
У цьому драматичному місці виступ столичного гостя перервала редакторка міського тижневика пані Оленич. Вона вибігла до мікрофону і схвильовано прокричала, що у Кременчуці є людина, яка на власні кошти хотіла відремонтувати і дорогу, і перехрестя!!! Ім’я героя – Каплін!
Ось воно, почалося. Коли редактори починають возвеличувати героїв, це свідчить лише про одне – виборча кампанія стартувала. До речі, звідки у пана героя кошти на ремонт міських доріг?

І депутати міськради, і журналісти намагалися отримати відповідь, як локалізувати скандал з приводу підвищення тарифів на комунальні послуги у Кременчуці?  Нічого втішного пан парламентарій з цього приводу не сказав. Працівникам житлово-комунальної сфери, як і іншим бюджетникам, підвищили зарплати. Їх треба виплачувати. А з чого? За існуючим законом, житлово-комунальне підприємство не може бути дотаційним. Залишається одне – підвищувати тарифи на послуги. Майже всі ці кошти – більше 80% - підуть на виплати зарплат комунальникам.
Залишається єдине питання – за що ми їм платимо? Адже ніхто з виступаючих не зміг пригадати, що такого корисного ЖЕДівці зробили останнім часом? 

У травні м’ясо в Україні різко подорожчало. З того часу ціни не знизились. Кременчужани так і не дочекались обіцяного урядом дешевого м’яса по 12 грн. “ТелеграфЪ” поцікавився у заступника голови бюджетного комітету пана Асадчева, чому ціни на м’ясо піднялись і залишаються стабільно високими? Ми отримали відповідь:
- Не варто забувати – в економіці все пов’язане між собою. Ціни на м’ясо – наочний приклад. Уряд прийняв рішення ліквідувати ВЕЗ (вільні економічні зони, – авт.) та пов’язані з ними пільги. Найперше це торкнулося Донецької області. Саме через цю область ішов основний потік імпортного м’яса. Після скасування пільг на ввіз, він перервався. Україна недоотримала 400 000 т яловичини. Наші виробники не змогли забезпечити таку ж кількість вітчизняного м’яса. Виник дефіцит. Злетіли ціни. На сьогодні не існує підстав для їхнього зниження.

Український політикум широко обговорює варіанти вступу України до СОТ (Світової організації торгівлі). “ТелеграфЪ” поцікавився, чим вступ до СОТ загрожує українським виробникам продовольчих товарів? Найперше, українському птахівництву, яке останнім часом вийшло на пристойний рівень?  На думку заступника голови бюджетного комітету ВР пана Асадчева:
- Певна небезпека, безумовно, існує. Не всі в уряді орієнтовані на товаровиробника. Пинзеник та Терьохін (міністр фінансів та міністр економіки, – авт.), наприклад, більше зацікавлені в імпорті. На їхню думку, громадянам однаково, чия це курятина – аби була. Так, насправді, можна знищити власного виробника, який не витримає конкуренції. Сьогодні  в Україні діє ввізне мито у сумі 1,5 євро. Тобто імпортер повинен заплатити 1,5 євро за кожний ввезений кілограм курятини. СОТ запропонував нам мито у розмірі 0, 17 євро. Як бачите, це в десять разів менше. Дискусії точились запеклі. Прийняте рішення, що до вступу у СОТ Україна зберігає мито 1,5 євро. Після вступу до СОТ ми вводимо мито у розмірі 0,4 євро. І, паралельно з ним, застосовуємо ветеринарні обмеження. У першу чергу це стосується так званих “ніжок Буша” – американської курятини.  Їх, щоб вони довше зберігались, обробляють спеціальним розчином, який на думку українських лікарів, не дуже корисний для здоров’я. Ми сподіваємось, що ветеринарні обмеження допоможуть зменшити потік імпортної курятини.

такої думки дотримується пан Асадчев. На його думку, держава не має фінансової можливості виплачувати задекларовані підвищені зарплати бюджетників. Ріст ВВП (внутрішній валовий продукт, – авт.) загальмувався, держава не вийшла на прогнозовані показники. Доходи від приватизації також виявились меншими від очікуваних.  Коштів на виплати зарплат не вистачає. Отже вихід один – скорочувати кількість працюючих. А також закривати певну кількість садочків, шкіл та лікарень, адже утримання цих закладів потребує чималих коштів. І називатиметься все це солідним  словом “оптимізація”.