«13-й район»: трущоби на вулиці Виноградній (ФОТО)

Цей лист редакція «Телеграфа» отримала у відповідь на публікацію «Гетто у центрі міста» (№9 від 01.03.2012 р), де йшлося про ветхі будинки на вулицях Воровського 23/2 та К.Маркса 4. Нам пише мешканка інших трущоб, мати двох дітей Вікторія Волощенко (Ільєнко). Вона просить надрукувати статтю про мешканців трущоб на вулиці Виноградній. Краще за її лист про проблеми цих людей ніхто не розповість.

«Доброго дня, шановна редакціє!

 
Я ваш постійний читач. Чекаю з нетерпінням кожен четвер, щоб купити вашу газету. У першу чергу читаю, звичайно ж, колонку редактора. Знаю і вірю, що ваша газета не політизована і не представляє нічиїх інтересів. Ви висвітлюєте проблеми міста і відновлюєте справедливість. А головне, вселяєте впевненість і оптимізм у серця ваших читачів.
Саме тому звертаємося до вас. І дуже просимо надрукувати статтю про нас.

Ми – це сім'я Ільєнко та ще кілька родин, які живуть у зоні відчуження, або як у нас прийнято називати – на колонії. Цей район знаходиться в європейському місті Кременчуці, а точніше по вул.Виноградній у Крюкові. І як і в фільмі «13-й район», міська влада нічого знати про нього не хоче.

Колонія знаходиться в кінці вулиці і складається з 13 одноповерхових будинків на 4 господаря з пічним опаленням, що споруджені в 1917 році. Вони на балансі ЖЕПу, тобто нам нараховують плату за площу, а ще за комунальні послуги: холодна вода (колонка на вулиці), вивезення сміття.

Мій брат останні 3 роки жив у нашому домі, та помер від туберкульозу. Жити в будинку – це вірна смерть, а в мене діти.
Ті, в кого була можливість, зробили ремонт, деякі обклали будинки цеглою, утеплили, провели газ, воду.У нас таких можливостей немає. Зараз живемо – хто де. Кілька разів ми зверталися до ЖЕПу, до міськвиконкому. Ніхто нас не чує.

Може, прочитавши статтю, начальство ЖКГ або інші служби, змінять свою позицію, почують нас, і як у фільмі-захистять ...

«ТелеграфЪ» побував у так званій «колонії», де у роки війни, як розповіли мешканці, була німецька тюрма. Нашими «екскурсоводами» були Олег, чоловік середньої із сестер Ільєнко та Настя, молодша сестра.

– Зараз сестра живе в мене зі своїми двома дітьми, молодшому два місяці, – розповіла Настя. – Але господарі квартири наполягають, щоб вона виїхала. Сестрі нікуди подітися – тільки сюди, а сама я вже 10 років житло наймаю. Ми заплатили півтори тисячі гривень, щоб електроенергію у цей будинок підключити, а ще виставляють рахунки за воду, сміття, хоча тут ніхто не жив...

До нас виходять інші мешканці «13 району». І розповідають: кілька років тому тут кілочки забивали, натягували шпагат і оголошували, що людей відселять. Адже живуть вони у санітарній зоні вагонзаводу – вагони стоять просто за парканом невеличких людських городів. Тому й з ремонтами житла часів революції не квапилися, до того ж, будинки – комунальні. Та з відселенням усе так і заглохло. Хто міг, приватизував ті будиночки. Проте, як кажуть люди, не так це й просто: потрібна згода всіх чотирьох потенційних господарів.

– У нас тут ніяких компослуг немає, – розповідає Любов Філатова, мешканка будинку на вулиці Виноградній, 6. Колонку для води зламали років із чотири тому. Вода в нас у колодязі технічна, з вагонзаводу. Я припинила за воду платити: за що ж платити, іржа одна? Щоб пити, воду купую. У мене чоловік, інвалід без ноги, у таких умовах його помити – це величезна проблема.

Чи підуть бараки на Виноградній під знесення?

Це головне питання, яке ставлять нині мешканці. У списку ветхих будинків, затвердженому міськвиконкомом, значаться лише два із них: на Виноградній, 1 та на Виноградній, 2. Хоча вік усіх будинків колонії – дійсно з 1917 року.

Але всі інші значаться як звичайні житлові: отже й відселяти звідти людей влада не збирається. Тим більше, що із 51 квартир у цих будинках половина вже приватизована, такі дані надала Людмила Чех, заступник директора управляючої компанії «Добробит» по роботі з населенням. Із компослуг, які надає компанія мешканцям, лише одна – перевірка димовентканалів, яка обходиться для кімнати у 1 грн 46 коп -1,52 коп на місяць залежно від площі.

На думку Людмили Чех, єдиний вихід для мешканців: приватизувати кімнати у будиночках і брати на себе відповідальність за стан свого житла.


Будинок №7 на вулиці Виноградній: сестри Ільєнко почали обкладати стіни цеглою, щоб він не впав, та не вистачило грошей на ремонт

Це колонка, яка хронічно не працює. І колодязь, звідки малозабезпечені, які не протягнули собі водогін, беруть технічну воду – іншої нема

Що може зробити влада для малозабезпечених мешканців «колонії»

За законом, попередній власник (громада в особі виконкому) при передачі будівлі іншому власнику, повинен зробити капремонт. Так, міська влада виділяє кошти на капремонт комунальних будинків, і особливо, якщо мешканці виявляють бажання створити ОСМД. Чому такий підхід не застосувати хоча б до тих мешканців «13 району» які дійсно потребують соцзахисту? До таких, без сумніву, належить Вікторія Волощенко з двома неповнолітніми дітьми.

А це рахунок на 5 458 грн за кілька років, який виставили Вікторії та її сестрам за послуги, якими вони не користувалися. Сміттєвих контейнерів у колонії теж немає – як нам повідомили у КАТП, сміття вивозиться, як у приватному секторі. От тільки там укладають договори з мешканцями, а у нашому випадку – все в абонплаті, хоча сміття підприємство й не забирало. Щоправда, коли ми зателефонували у КАТП – нам пообіцяли розібратися з рахунком.

Що може зробити влада для малозабезпечених мешканців «колонії»
За законом, попередній власник (громада в особі виконкому) при передачі будівлі іншому власнику, повинен зробити капремонт. Так, міська влада виділяє кошти на капремонт комунальних будинків, і особливо, якщо мешканці виявляють бажання створити ОСМД. Чому такий підхід не застосувати хоча б до тих мешканців «13 району» які дійсно потребують соцзахисту? До таких, без сумніву, належить Вікторія Волощенко з двома неповнолітніми дітьми.

Фото: Эдуард Аверьянов