«Спорт - це єдине, що відволікає»: Олександр з Харкова грає у футбол та допомагає друзям

Харків'янин Олександр Щербінін студент «Харківського політехнічного інституту», який захоплюється футболом. Саме футбол став його віддушиною, яка допомагає знаходити сили жити у чужому місті та допомагати друзям та рідним. Які залишилися у рідному Харкові. Сашко займався з дитинства футболом, проте через травму не зміг побудувати професійну кар'єру. У Кременчуці вони з хлопцями сформували футбольну команду й долучаються до різноманітних турнірів.

Початок повномасштабного наступу Олександр зустрів у Харкові й навіть два тижні провів під обстрілами. Переломним моментом став прильот російської ракети, яка впала біля його дому.

- Коли розпочалися бойові дії ми через знайомих знайшли таксі та закупили палива.

Об 11-12 годині ночі 15 березня біля нашого будинку впало три снаряди. Після цього розбудив маму й о 5-6 ранку 16 березня виїхали з Харкова. Ми не планували покидати дім.

У мене друг ще досі залишається у Харкові, бо сім'я категорично проти покидати дім.

Планували спочатку їхати до західної України, але спочатку зупинилися у Полтаві, але на більш тривалий час зупинитися не змогли через відсутність місць. Вирішили повернутися у Харківську область до родичів, проте почули кілька обстрілів та приїхали до Кременчука.

У мене бабуся з дідусем досі там. Намагаюсь їх підтримати фінансово. У Кременчуці шукаю підзаробіток - десь фуру розвантажу. Й відправляю гуманітарку друзям.

Олександр наразі проживає у тенісному клубі «Прем'єр» де на початку повномасштабної війни створили своєрідний хаб для вимушених переселенців. Хлопець тут разом з іншими грають у футбол, бадмінтон, волейбол, теніс, прогулюються в парку та купаються в озері.

- Тут як у студентському гуртожитку. Познайомився з кременчужанами, які підтримали з речами, адже ми виїхали без нічого.

Грали у дворі в мініфутбол. Далі приїжджали харків'яни, грали з ними кілька разів й вирішили заявитися на турнір Джевелін з мініфутболу.

Скинулися по 100 грн на футболки. У нас знайомі робить принти, він зробив принт з прапором України. Потім нам запропонували долучитися до великого футболу та зіграти на благодійному турнірі на підтримку ЗСУ. Тут зіграли команди Гірник-Спорт, Кремінь-2006, Перемога з Дніпра, Національна гвардія.

Робили внесок на підтримку ЗСУ десь 1000 доларів, це 2500 з команди, вийшло по 180 грн з людини. Небагато, але хоч якась підтримка наших військових.

Дуже вдячний Кременчуку, що організували турніри з мініфутболу, пляжного футболу. Постійно чую про різноманітні турніри.

- Саш, а як ви у Кременчуці згуртували команду з харківян? Як ви знайшли один одного?

- В інстаграмі виставив сторіз, що зараз у Кременчуці з другом: «Дякую Кременчуку за гостинність». Інші також почали писати, що зараз у Кременчуці, хтось на Молодіжному, хтось за мостом на правобережжі. Скооперувалися та поїхали на стадіон «Юність» на турнір з мініфутболу. З'ясувалося, що там також були люди з Харкова з якими випадково познайомилися. Так і зібрали повноцінну команду з 18 осіб.

У нашій команді є харків'яни, які допомагали гасити ТЦ «Амстор» й зараз стоять на блок-постах.

Футбол відволікає. Й тут в принципі спорту вистачає. Влаштовуємо тут в тенісному клубі турніри з бадмінтону, тенісу, то поїхали на озеро, то пограємо у волейбол. Спорт - це єдине, що відволікає.