У Кременчуці «на ура» пройшов вечір індонезійської культури

У вас немає знайомого папуаса? І ви не бачили його навіть зблизька? Ні? А дарма. Це дуже милі, безпосередні та запальні люди. Принаймні, від одного з них була у захваті кременчуцька публіка, яка 6 червня, ввечері, прийшла до Міського палацу культури на вечір індонезійської культури. І з цим папуасом хотіли сфотографуватись усі, а особливо діти. Більше того, кременчужани навіть потанцювали разом із ним на великій сцені МПК. Людей із зали запросили гарненькі індонезійські дівчата, які як і папуас, були у чудернацькому вбранні. Всі разом на сцені вони виконували якісь цікаві рухи і водили хороводи. Це було настільки безпосередньо і весело, що зал «стояв на вухах», а по завершенні танцю знайшлись кременчужани, які почали витанцьовувати під індонезійські мотиви прямо у проходах. І не дивно – ритм, який відбивають на дерев’яних барабанах індонезійці, просто підриває з місця. Хочеться опинитись вночі на пляжі біля вогнища і босоніж нестись у несамовитому танці. Мабуть, саме такі ритми вводять людину у транс.

Тож дві години пронеслись непомітно, і, навдивовижу, наприкінці концерту публіка не розбіглась, зал був майже повний. Ще одним сюрпризом став фуршет зі справжніми індонезійськими стравами, приготований справжніми індонезійками, чекав у фойє. Такі страви, як рис із соєвим соусом, вироби із муки, індонезійці споживають майже щодня. До речі, вони ніколи не готують так як ми. Наприклад, борщ на три дні. Усі страви повинні бути свіжими, і витрачають вони на цю кулінарію дуже мало часу. Усі інгредієнти готують окремо, а потім змішують. І сама кухня доволі гостра та пряна. До речі, поки наші люди знайомилась із індонезійською культурою, доволі яскраво проявилась і наша кременчуцька: усе, чим частували, натовп змів за лічені хвилини, зі столів позникали навіть пластикові вилки та пляшки, а залишився безлад і пом’яті скатертини.

Індонезійські танці – дуже символічні. Вони мають свою назву і зміст. Наприклад, дівчата виконують танець Папуа, який є обрядовим для тих, хто залишив рідні береги і сподівається повернутися до домівки. Є танці-освідчення, які описують серйозні наміри чоловіка щодо жінки. Є і такі, що втілюють вдячність Богу та ті, що виражають людські бажання, а також танці «жіночої радості».