«Школа готує дітей до життя у вигаданому світі, якого не існує...»

У кременчуцькому інтернаті ім. Макаренка для дітей-сиріт реалізується цікавий соціальний проект.  Волонтери навчають їх куховарити, прати, прасувати,обирати майбутню професію, та взагалі готуватися до реального життя.

  Ми часто чуємо про життя кременчуцьких дітей-сиріт в інтернаті – про це вдосталь і пишуть, і доповідають.  Ми співчуваємо  дітям, які живуть «на усьому казенному», їдять казенну їжу, сплять на казенній білизні та носять казенний одяг. Та хто з нас замислювався, що роблять інтернатівські діти, коли закінчують навчання в інтернаті?  Коли закінчується звичний  казенний одяг, казенна білизна та казенна їжа.  Як почуваються у самостійному житті вихованці, які звикли, що вони приходять до їдальні, і їм там дають тарілку з готовою їжею?  Про це ми знаємо дуже мало – бо про це і пишуть мало, і доповідають мало.

Зате вихователі та керівники інтернатів знайомі з проблемою  давно і добре. Бо саме до них прибігають колишні вихованці, які опинились у самостійному дорослому житті, не маючи елементарних побутових навичок – як купити продукти в магазині, як їх приготувати, як платити за квартиру,  як доглядати за собою, як прати білизну, як мити посуд та робити інші марудні щоденні побутові справи.  Звичайна дитина набуває такі навички у сім’ї.  Де ж набувати їх вихованцям інтернатів? Практично ніде. В навчальних програмах передбачений курс домогосподарства.  Але це суто теоретичний курс.

– Ви зрозумійте – школа та шкільні програми готують наших вихованців для життя у неіснуючому світі! Немає такого світу, він вигаданий шкільними програмами. Діти отримують теоретичні знання, які  не можуть насправді використати у житті. Де дівчинці-сироті навчитися готувати їжу? А хлопцю що робити? Звідки він знатиме, як випрати власні шкарпетки, як вимити посуд та як купити продукти в магазині, щоб приготувати з них обід? Що треба купувати?  Як розумно використати ту суму, що маєш? Ви знаєте, що наші вихованці заходять до магазину і накупляють снікерсів, чупа-чупсів, кіндер-сюрпризів, пепсі-коли та горішків? А з цього обід не приготуєш.  Де ж їм навчитися домогосподарству? А ніде. Як правило, у  них немає родинного досвіду. Шкільні програми передбачають уроки домогосподарства, але це суто теоретичне навчання.  Дітям розповідають, як треба сервірувати стіл, які прибори для чого використовуються. Вони переписують у зошити рецепти борщів та оладок.  Але цього вони ніколи не готують.  Бо внутрішні інструкції не дозволяють.  В процесі навчання діти не повинні підходити до електричних розеток, до електричних та газових плит, ми не маємо права давати їм у руки гострі предмети – ножі, наприклад. Та найголовніше, ми не маємо права навіть вчити їх готувати борщ у будь-якому приміщенні інтернату. Бо, за інструкцією, їжа у закритому дитячому закладі готується лише на стаціонарній кухні. Нормативна база також забороняє нам використовувати запаси харчових продуктів для таких навчальних цілей. Продукти мають бути використані лише за прямим призначенням – для харчування вихованців. Отак і виходить, що у нас зв’язані руки. Я давно мріяв обладнати в інтернаті справжню кухню, щоб там проводити уроки домогосподарства. Щоб дівчата могли  навчитися готувати реальний борщ або салат.  Щоб навчилися користуватися пральною машиною та праскою.  Але, за інструкцією, ми не маємо права витрачати кошти на обладнання такої навчальної кухні – це буде нецільове використання коштів.  Тому волонтерський проект, який зараз реалізується в інтернаті, це справжній порятунок. Завдяки йому ми змогли, нарешті, обладнати кухню, та започаткувати більш реалістичний процес навчання – причому виключно на добровільній основі для дітей.

– Я ходжу до інтернату вже рік – як волонтер. Я не одна така, нас кілька. Свого часу всі ми списалися по Інтернету.  Серед нас є студенти, представники різних професій. Нас об’єднало бажання робити щось корисне, допомагати. Від директора інтернату – Олександра Миколайовича – я часто чула, як було б добре обладнати в інтернаті справжню кухню та навчати дітей готувати їжу, робити іншу хатню роботу. Так вийшло, що наша громадська організація – «Наше майбутнє – ХХІ сторіччя» виграла грант фонду «Відродження». І саме завдяки  гранту нам вдалося купити кухню –  меблі та посуд, бо пральна машина, електрична плита та витяжка в інтернаті вже були.   Спільними зусиллями ми обладнали новий кабінет домогосподарства. Тепер ми раз на тиждень  готуємо тут з дітьми їжу, вчимо рецепти. Це в один день. В інший день з ними працює соціальний психолог, з яким можна про все поговорити, поставити питання, які цікавлять – у тому числі і про секс та кохання. А ще ми організовуємо заняття з профтехорієнтації. Вже їздили на екскурсію на Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат. Збираємось на екскурсію на колісний та вагонобудівний заводи. Бо дітям потрібно допомогти обрати спеціальність. А на цих підприємствах, особливо на ГЗК, гарний соціальний пакет, житло дають у гуртожитку. Це дуже важливо для вихованця, який закінчив інтернат і не знає, що йому далі робити. Наш проект триватиме майже рік. 

«Правильным путем идете, товарищи!» Директор інтернату пан Кириченко вказує шлях до навчання – прямуйте на кухню і буде вам щастя, діти.

Підступний все-таки овоч ця картопля. Чистиш її, чистиш, гора лушпиння все росте і росте, а картопля так і залишається  недочищеною. Втім, дівчата вже навчилися не лише грамотно чистити картоплю, а й вирізати з неї безкінечні «глазки». 

Роман добровільно погодився чистити та різати цибулю. До речі, порізав акуратно та дрібненько. Взагалі-то, у дорослому житті він не збирається стовбичити на кухні. Але пюре робити про всяк випадок навчився.

Найочікуваніший момент – народ всівся їсти те, що наготували. Сьогодні в меню картопляне пюре зі смаженою цибулею та салат із пекінської і білокачанної капусти.  А також чай і білий хліб. Їжа пахне смачно і зникає зі столу миттєво. Симпатична штука ці уроки домогосподарства. І друга вечеря ніколи не завадить.