Міфи і реальність помаранчевої революції. Рік потому - Кременчук

Помаранчева революція розділила Україну на дві частини: ті, що за Януковича, і ті, що за Ющенка. “ТелеграфЪ” отримав коментар харизматичного представника “Януковичів”  - депутата кременчуцької міськради Дениса Терещенка.  Пан Терещенко почав кар’єру політичного діяча у Молодіжному парламенті. Пройшов до міськради. На  виборах президента 2004 року був ярим побратимом кандидата Януковича. Після поразки лідера спробував потрапити до лав соціалістичної партії. Після невдалої спроби змінити орієнтацію, відверто їздить вулицями Кременчука на новенькому авто з біло-блакитним прапорцем “Партії регіонів” (лідером якої був на останніх виборах Янукович).
Денис Терещенко, для “Телеграфу”, 15 листопада  2005 року:
- Пане Терещенку, чому на виборах президента 2004 року ви підтримували кандидата Януковича?
- Напередодні виборів, десь років за 3-4, в Україні сформувалася, нарешті, структура влади. Почався підйом економіки, стабілізація її падіння – я так це називаю. Рівень життя населення підвищився.  Підвищились зарплати, люди почали добре жити. Відверто кажу – я нічого не хотів змінювати. Мабуть, передчував, що зміни нічого доброго не принесуть. Знаєте, як кажуть: нехай буде  нормально, і не треба, щоби було краще.
- Чому свої  сподівання на краще  ви пов’язували конкретно з кандидатом Януковичем?
- У них була дуже непогана, як на мою думку, програма. Мені імпонувало, що програма націлена, скоріше, на стабілізацію ситуації, аніж на її покращення. Особисті симпатії теж відіграли роль. Янукович – мужик. Я – не маленький чоловік. Але він вищий за мене, більший, крупніший. Чітко формулює. Можливо, він не такий поет, як  Ющенко, зате вміє керувати. Коли людина вміє чітко формулювати думку – це справляє враження.
- Як ви оцінюєте результати помаранчевої революції?
- Економічного дива не сталося. І соціального теж. Обіцянки свої вони не виконали. За цілий рік не знайшли ті заховані мільярди, про які говорили. Все залишилось на старих місцях. Такі ж суди. Така ж міліція і прокуратура. Така ж корупція. Звичайно, народ сподівався на краще. Але сподівання не завжди виправдовуються.

Олександр Урін, для “Телеграфу”,  15 листопада  2005 року:
- Чому ви підтримали помаранчеву революцію?
- Я зробив це з моральних та ідейних переконань. Мені дуже імпонує фраза, яка була надрукована у “Телеграфі” під час революції. Ви написали: “Не всі люди на Майдані за Ющенка, але всі вони проти  зла, корупції та бандитизму!”  Я повністю з цим згоден. Революція – це був протест проти злочинної влади.
- Які, на вашу думку, найважливіші “плюси”  помаранчевої революції?
- Найперший плюс – це паростки реальної демократії та свободи слова. Ми цього не бачили ніколи. Навіть апологети старої влади – такі, як Медведчук – не можуть не визнавати, що сьогодні не існує темників ні на радіо, ні на телебаченні. Преса висловлює власну думку, а не рекомендовану владою! І її – пресу – за це не репресують! Подивіться, Піховшек, який реально “мочив” Ющенка на виборах, спокійнісінько працює на каналі! Я вам назву і другий “плюс”. Теж дуже суттєвий. Це зарплата! Я – викладач, вчитель. Я звик жити скрутно. Цього року я вперше – завдяки суттєвому підвищенню зарплати бюджетникам – спокійно купив собі черевики, дружині – пральну машину у кредит. І це з однієї зарплати! Коли таке було?!   А 8 000 за народження дитини, коли мами отримували?!
- А “мінуси” революції назвете?
- Назву! Головний мінус – авантюризм та популізм  першого уряду! Не можна “на уря!!!” займатися економікою. Не можна взяти і знищити  разом всі вільні економічні зони. Цей урядовий  популізм серйозно налякав інвесторів. Ми втратили гроші! Не можна взяти і заявити – ми зробимо реприватизацію 300 або 3 000 підприємств! Внутрішній розкол в уряді теж не сприяв поліпшенню ситуації. Не повинна прем’єр змагатися з Президентом за рейтинг популярності. Прем’єр економікою має займатися!
- Чималий процент українців відчуває розчарування  від наслідків революції. Ви теж говорите про безлад в уряді. На що ви сподіваєтесь?
- Я сподіваюсь на нового прем’єра  Єханурова – він більше економіст, аніж політик-популіст. Я бачу, що він налаштований займатися економікою, а не популізмом. Мені імпонує його здоровий глузд. Щодо всенародного розчарування – так завищені сподівання завжди призводять до розчарувань. Від революції очікували казки. А це – життя.

Післяреволюційний бюджет називають “соціальним”. Уряд (і перший, і другий) узяв на себе зобов’язання послідовно підвищувати зарплати бюджетникам.  І, головне – виплачувати їх. Як уряд виконує свої  зобов’язання на місцевому рівні, “ТелеграфЪ” запитав начальника кременчуцького міського фінансового управління   Тетяну Неїленко:
- Я можу засвідчити, що  вперше за багато років ми маємо вже в листопаді повну суму коштів, необхідну для виплати зарплати бюджетним галузям міста. Це – зміна на краще. Зазвичай, у грудні ми починали бігати, шукати кошти людям на зарплату перед Новим роком. Цього року ми вже отримали більше 5 мільйонів гривень  субвенції з держбюджету.  Ця сума покриває всі витрати на виплату зарплати – з урахуванням введення тарифної сітки та посадових окладів.
- Позитивним зрушенням також можна назвати вирішення питання про державні борги вчителям за ст. 57 (кошти на оздоровлення та надбавки за вислугу років, період 1997-2002 рр.).  Для виплати боргу на місцях ми вже отримали 2 млн. 44 тис. грн.
- Серйозним негативом у бюджетній політиці, на мою думку, є те, що Кременчук з кожним роком заробляє все більше, а коштів йому залишають все менше.  Якщо у 1997-му  держава залишала Кременчуку  більше 14% зароблених коштів, то у 2004-му – лише  7% – це вдвічі менше. Така ж ситуація склалася і в 2005-му. Серйозних жестів уряду у бік поліпшення ситуації ми, поки що, не побачили.

Народ, подивись в обличчя  героям революції!

Рік тому “Наша Україна” була опозиційним блоком. Сьогодні – це партія влади. Рік тому виборчим штабом “Нашої України” в Кременчуці керувала Валентина  Волошина, а місцевим осередком -  Павло Черниш. Сьогодні обидва вони – вигнанці. Їхні місця посіли нові революціонери. Кременчуцький осередок “Нашої України” очолив пан Дряпіка (керівник кременчуцького відділення “Укртелекому”). Його заступником став пан Урін.  До керівної “трійки” політради увійшли: король бензоколонок пан Сень, місцевий медіамагнат  пан Мельник, і  найвпливовіша  “Місіс Торгівля”  пані Добрик (всі вони депутати міськради).
Новий керманич кременчуцького партійного  осередку пан Дряпіка цікаво розставив акценти, докладаючи товаришам свою  біографію. Він щиро розповів, що був свого часу членом комуністичної партії СРСР.  Але промовчав, де він був на початку помаранчевої революції?

Студенти у наметовому містечку

Індійські волонтери годують мешканців буремного Майдану карі власного приготування

Народна творчість на Майдані

“Беркут” на підступах до Адміністрації Президента

Десант біло-блакитних на Центральному вокзалі Києва

Івано-франківські студенти приїхали підтримати  Майдан