Спекуляції навколо депутатської недоторканності. Кому це вигідно?

8 вересня 2005 року народні депутати України прийняли у другому читанні законопроект про недоторканність  депутатів місцевих рад. Президент України спочатку страшенно обурився, і висловив  категоричну  незгоду з недоторканністю місцевих депутатів.  Потім  узяв – і підписав закон. А потім – поки просихали  чорнила на підпису – звернувся до Конституційного Суду України – аби той вирішив долю спірного закону. Так діє наш Президент – найпослідовніший з  Президентів.
Конституційний  Суд (КС) питання не розглянув. Бо на той час у більшості суддів закінчився термін роботи в  КС.  А чотирьох нових суддів народні депутати не затвердили до цієї пори. Отже, Конституційний Суд в країні не працює. А закон про недоторканність  діє. Утворилася нова каста недоторканних. Причому численна. Нині на 160 українців припадає один недоторканний  депутат місцевих рад.
Втім, народ про закон благополучно забув.  Ціни ростуть, морози вимотують душу, батареї тріскаються – тут не до депутатів.  Аж раптом – за місяць до виборів – країною покотилася друга хвиля. Лідер БЮТ пані Тимошенко та лідер Української  Народної партії пан Костенко виступили з ініціативою про скасування недоторканності депутатів місцевих рад!  То що ж таке депутатська недоторканність? І кому вона вигідна?
Що таке недоторканність, Україна зрозуміла на прикладі колишнього нардепа і колишнього прем’єра пана Лазаренка. Він приїжджав в Україну, виїжджав з України. А відповідні структури так і не дали команди затримати пана. Бо недоторканний.
Кременчук наочно пересвідчився, що таке недоторканність  на прикладі нардепа від Кременчука пана Гаврилюка. Влітку 2003 року нардеп  заїхав до Кременчука, і на території ТОВ “Житниця” поговорив з її директором.  Дивним чином  відразу після розмови обличчя  директора  розпухло, око запливло, а на шиї  з’явилися сліди від пальців невідомої особи. Кременчуцька прокуратура так і не з’ясувала, хто ж так пошкодив зовнішність директора, поки пан нардеп з ним чемно розмовляв? Сам  директор звинувачував нардепа  Гаврилюка  та тодішнього начальника служби безпеки “Житниці”.  Тут би  як раз і опитати нардепа. Але кременчуцька прокуратура не ризикнула цього зробити – адже пан недоторканний.  Так воно все і минулося.
Отже, недоторканність – велика сила!  Навіщо ж народні депутати наділили нею місцевих депутатів?  “Телеграфу” представляється найбільш  переконливим пояснення, надане колишнім міністром  закордонних  справ паном Грищенком (“ТелеграфЪ” № 48). За його версією, закон про недоторканність -  це “своєрідний “живець”, якого акули української політики підкинули провінційним піраньям. Адже піраньї мріяли про недоторканність, заради неї і рвуться до парламенту”.
Якщо облишити у спокої риб’яче царство, і повернутися до депутатів, розкішна алегорія колишнього міністра означатиме ось що: вперше вибори в Україні проходять за партійними списками. Щоби партія пройшла до парламенту, мають попрацювати її  представники на місцях. Але за роботу їм потрібно заплатити. Спершу всі вони хотіли отримати місце у  списку  кандидатів до Верховної Ради. Але ж у Верховній Раді (ВР) сидітиме лише  400 осіб. Усіх бажаючих туди не запхаєш. Тому замість списків до ВР, місцевим діячам запропонували недоторканність. Розкішний подарунок. Адже саме недоторканність дає депутату можливість безкарно займатися сумнівними оборудками.
Таким чином, місцеві “піраньї”, отримавши недоторканність, самовіддано ритимуть землю на виборах.  Потім вибори скінчаться. В парламенті сформують більшість. Оберуть новий уряд. І нових  суддів Конституційного суду. Суд розгляне закон про недоторканність на відповідність. І, скоріше за все, скасує його. Тому, що він суперечить Конституції, яка не гарантує недоторканності депутатам  місцевих рад.
Можна припустити, що саме з цієї  причини  народні депутати ніяк не затвердять кандидатури суддів Конституційного Суду – адже місцева недоторканність має діяти до кінця виборів.
А щодо політиків, які зчинили наразі галас, і вимагають скасувати депутатську недоторканність, так вони нічим не ризикують. Суд не діє. Референдум за місяць, що лишився до виборів, провести не встигнуть. Якщо ж  після виборів Конституційний Суд скасує недоторканність місцевих депутатів, політики кричатимуть, що це їхня заслуга. Якщо ж не скасує (таке теж може трапитися, адже це український Конституційний Суд) – політики, знову нічим не ризикуючи, волатимуть, що  боролися до кінця.
Наскільки щиро лідер БЮТ пані Тимошенко та лідер УНП пан Костенко бажають скасувати недоторканність місцевих депутатів, читач може переконатися, продивившись результати голосування  законопроекту.  Фракція  БЮТ, як бачите, майже у повному складі проголосувала за недоторканність. А лідер УНП пан Костенко навіть особисто проголосував “за”! Отже весь цей лемент не більше, ніж передвиборчий популізм.

Депутати місцевих рад отримують недоторканність не вперше. Україна вже має негативний досвід у цьому питанні. З 1994-го по 1996-й депутати місцевих рад мали недоторканність. Як наслідок, у цей період активізувалася діяльність  бандитських угруповань. Крім того  виникли складнощі з затриманням та притягненням до відповідальності громадян,  які ховалися  за депутатським мандатом. Так, Володимира Киселя, депутата райради Голосіївського району столиці, МВС України офіційно називало лідером злочинного угруповання, але затримати його не вдалося. Сам Кисіль свій зв’язок зі злочинним світом заперечував.
Серйозні війни розгорілися у 1994-1996 і в Криму.  Депутата Сімферопольської міськради Сергія Воронкова підозрювали у лідерстві в банді Сейлем. Але заарештувати його вдалося лише після   скасування депутатської недоторканності.  Колишній депутат відсидів за здирництво.

(Корреспондент) 

8 вересня 2005 року Верховна Рада внесла зміни до Закону “Про статус депутатів місцевих рад”.
Статтю закону 30 доповнили частиною сьомою:
7. Депутата місцевої ради не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, арештовано або піддано заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, без попереднього розгляду питання місцевою радою.
Стаття 31 містить у тому числі і такий пункт:
2. Запобіжний захід щодо депутата місцевої ради у вигляді підписки про невиїзд або взяття під варту може застосовуватися виключно судом після надання згоди відповідною місцевою радою.
Для отримання згоди місцевої ради прокурор місцевого рівня робить подання. Якщо місцева рада відмовила, прокурор наступного рівня (обласний) може звернутися за згодою до обласної ради.  У разі відмови місцевої та обласної рад, Генеральний прокурор має право звернутися з поданням до Верховної Ради України.

Нардеп від Кременчука Василь Гаврилюк  не голосував за законопроект ні у першому, ні у другому читанні.

Нардеп від Кременчука  двох попередніх скликань, активіст БЮТ Григорій Омельченко голосував за недоторканність депутатів місцевих рад і у першому, і у другому читанні.

P. S. Дізнавшись про  те, що “ТелеграфЪ” планує оприлюднити результати голосування за згаданий законопроект, нардеп Омельченко спершу передав через своїх знайомих, що насправді він не голосував “за” законопроект 8 вересня – просто хтось натиснув за нього кнопку. Надалі  він власноруч зв’язався з кореспондентом “Телеграфа” та заявив, що кнопку на голосуванні 8 вересня за нього натиснув хтось інший. З цього приводу він навіть писав листа Голові ВР Литвину. Нардеп Омельченко не відповів на запитання, хто у такому випадку “від його імені” проголосував “за” законопроект у попередньому, першому читанні? Адже, згідно з результатами, поданими на  офіційному  сайті Верховної Ради, і у першому читанні депутат Омельченко, фракція БЮТ, голосував “за”.
Замість відповіді, нардеп Омельченко заявив, що він принципово проти недоторканності, і покаже “ТелеграфЪ” у прямому ефірі, як доказ тиску. Зі свого боку, “ТелеграфЪ” сприймає подібні заяви нардепа, як тиск на ЗМІ.