Як вчителі та екскурсовод ризикують дітьми

Погана вчителька і гарний екскурсовод? Це ще невідомо
Спершу до редакції прийшла анонімка з дуже пафосною назвою -  “Екскурсія по совісті”. Слідом з’явилася ініціативна група громадян, які розповіли  історію, раніше описану в анонімці. Мова йшла про те, що у травні цього року  вчителька четвертого ліцею повезла дітей на екскурсію до Харкова. Зібрала з батьків по 60 гривень на екскурсію, а насправді вартість поїздки складала  45 гривень. Коли екскурсовод дізналась про це, то страшенно обурилась такою несправедливістю.
І автор анонімки, і ініціативні громадяни прямо називали прізвище вчительки (не називаючи екскурсовода)  і щиро сподівалися, що ця історія буде надрукована – саме в запропонованому форматі. Але  такі історії не друкують без перевірки. Цим і зайнялася редакція.
“ТелеграфЪ” отримав в Автозаводському районному відділі освіти (далі – райво) копію заявки на екскурсію, подану  адміністрацією четвертого  ліцею. Згідно з заявкою,  організатором екскурсії виступала туристична агенція ПП Шамрай, перевізником – АТП 15307, а дітей на екскурсію возила не одна  вчителька, а чотири – Пасько,  Онищенко,  Конохова,  Демченко (насправді  замість Демченко поїхала доросла дочка Пасько – випускниця педагогічного училища). Возили два класи – 3-А (клас Пасько) та 4-А (клас Онищенко). Обидві вчительки дійсно  збирали з дітей по 60 гривень на екскурсію.

А документи – “тю-тю”! 
“ТелеграфЪ” звернувся до директора четвертого ліцею з пропозицією надати копії прибуткового  ордеру   та фінансового звіту про екскурсію – документи покажуть, хто скільки зібрав, і скільки заплатив за екскурсію. Тим більше, що їх можна порівняти – шкільні документи з документами туристичної агенції.
Директор ліцею повідомила, що адміністрація, на жаль, не має фінансових  документів щодо поїздки до Харкова – вчителі, відповідальні за екскурсію (Пасько та Онищенко), їх не подали. Як пояснили вчителі, вони дійсно зібрали по 60 гривень з дитини (мало їхати 40 дітей). Вийшла сума у межах 2400 грн. За екскурсію до Харкова заплатили 1800 грн., а залишок грошей вирішили використати на проїзд під час екскурсій по Кременчуку.
Також директор уточнила, що екскурсію проводила не агенція ПП Шамрай, а екскурсовод Лариса Щербак. Пані  директор підтвердила, що – як їй доповіли вчителі – під час поїздки дійсно виник конфлікт між вчителькою (Пасько)  та екскурсоводом. Його причина – фінансові непорозуміння.
Відсутність будь-яких фінансових документів відчутно ускладнила ситуацію.  Практично, це унеможливлювало спробу  з’ясувати, скільки насправді вчителі  заплатили за екскурсію. Кореспондент “Телеграфа” зустрілася з усіма учасниками конфлікту – і з вчителями, і з екскурсоводом.  Ясності це не додало. Коли про конфлікт розповідають жінки, задіяні в ньому, історія миттєво перетворюється на заплутаний мексиканський серіал, в якому фігурують виключно янголи та демони. Янгол  - зазвичай – це той, хто розповідає. Демон – той, про кого розповідають. Тому ми вирішили не наводити повні тексти інтерв’ю з фігурантами, а звести до порівняльної таблиці  лише кілька їх ключових відповідей – аби читач міг  зробити власні висновки.

Сумнівні фінансові схеми
Як видно з таблиці,  дві сторони конфлікту називають зовсім різні суми. Це дає підстави вважати, що кожна сторона використовувала  власну фінансову схему. А потім громадяни не порозумілися. З’ясувати, які схеми використовувалися – брутально кажучи, на чому “наварювали” цього разу, неможливо – немає жодного документу. Єдиний здобуток – вчителі визнали, що дійсно зібрали більшу суму. Але не для того, щоб покласти до кишені, а виключно, щоб оплатити надалі проїзд на міських екскурсіях. Це насправді може бути так. Але небажання вчителів брати прибутковий ордер на використані кошти викликає сумнів у їхній безкорисливості. 
“ТелеграфЪ” поцікавився типовими схемами, які зазвичай використовують, коли возять школярів на екскурсії. Серед діючих схем фінансового заохочення існує лише одна  законна  -  вчителі отримують певну суму (як правило, 5 % від вартості екскурсії) за організаторські послуги. Це справедливо. Адже вони  дійсно проводять значну організаційну роботу – агітують дітей, збирають кошти, супроводжують групу та ін.  Суму їхньої винагороди вносять (мають вносити) до прибуткового ордеру, бо вона входить до собівартості поїздки.
З незаконних схем  найбільш поширені дві. Перша  – вчителі називають дітям  завищену вартість екскурсії і “надбавку” залишають собі. Така схема працює лише тоді, коли є домовленість з екскурсоводом або туроператором  – ті мають мовчати про реальну вартість екскурсії. Як правило, їм за це не доплачують. Просто регулярно замовляють дитячі екскурсії – і цим дають заробити.
Про другу схему кореспондент “Телеграфа” дізналась, запитавши, як можна звозити дітей до Харкова. Щирий туроператор щиро відповів: “Домовимось! Якщо ви везете 40 дітей, гроші за 35 дітей наші, а за п’ятьох – ваші. По 48 гривень з дитини. Ваш заробіток.”
Після бесід з туроператорами, у нас склалося враження, що історія в четвертому ліцеї – це не поодинокий випадок.  Але ж у схемі задіяні дві сторони. Туроператори теж мають на чомусь заробляти. Звісно, про це вони говорили вже без ентузіазму. Екскурсовод Щербак, яка возила учнів четвертого ліцею до Харкову, стверджувала, що ніякого “лівого” заробітку ні екскурсоводи, ні турагенції не мають.  А сама вона всі отримані гроші (1800 грн.) до копієчки передала водію “дяді Колі”, який – у свою чергу – мав передати їх турагенції  ПП Шамрай – як організатору екскурсії. Звісно ж, ми захотіли побачити “дядю Колю” та завітати до ПП Шамрай. На жаль, пані Щербак  не змогла пригадати прізвища “дяді Колі” та де його шукати – виявляється, він завжди телефонував сам. Також пані екскурсовод не змогла відповісти, де знаходиться офіс ПП Шамрай – компанії, якій вона передала всі кошти за екскурсію. Довелось шукати самім.

Міфічна  фірма, “лівий рейс” та “лівий” автобус
Через відділ по туризму облдержадміністрації “ТелеграфЪ” отримав адресу фірми ПП Шамрай – вул. Щорса... Але за цією адресою ніякої фірми не було. Коли ми зателефонували на фірму, виявилось, що її телефони вже рік тому купив інший підприємець. Нам вдалося розшукати в Києві керівника  ПП Шамрай пані Діану Шамрай. Вона повідомила, що вже два роки живе і працює в Києві. Возить екскурсії до Чехії та Угорщини. Дитячими екскурсіями зараз не займається, і, звісно ж, ніяких учнів четвертого кременчуцького ліцею 6 травня 2006 року до Харкова не возила. Фірма взагалі зараз не працює в Кременчуці. Колишні кременчуцькі колеги пані Діани підтвердили її слова – дійсно, пані возить екскурсії до Чехії, живе в Києві, в Кременчуці не працює.
Виходить, організатори екскурсії подали  до райво недостовірні відомості (лист № 07-10/83)? Ніяке ПП Шамрай екскурсію не організовувало?
У тій самій заявці від руки написаний автоперевізник – АТП -15307, автобус № 04792 СН, водій Петро Давиденко. Екскурсовод пані Щербак у розмові з “Телеграфом” визнала, що робила цей припис власною рукою – бо треба було вказати перевізника. Але так сталося, що надалі перевізника “дядю Петю” (Петра Давиденка) довелося замінити на “дядю Колю” – але все офіційно, через АТП – 15307, бо лише воно має право на перевезення дитячих груп.
“ТелеграфЪ” зв’язався з АТП – 15307. Керівник відділу експлуатації пані Шляхова – перевіривши документацію – повідомила, що АТП не оформляло  заявок на перевезення учнів четвертого ліцею 6 травня 2006 року. Втім, вона пригадала, що до АТП дійсно приходила якась жінка, і хотіла домовитись про оренду автобусу. Їй відмовили, бо виявилось, що вона везтиме дітей. А підготовка машини до перевезення дітей складна, треба провести серйозний техогляд, до того ж, автобус має перед виїздом перевірити ДАЇ – на все це потрібен час,  а його не вистачало, тому й відмовили. Якщо АТП – 15307 відмовило, хто ж перевозив дітей?
Нам  залишалося розшукати  “дядю Петю” – Петра  Івановича  Давиденка, якого спершу вказали у заявці до райво, а потім замінили -  і з’ясувати, чи не він перевозив  дітей?  “ТелеграфЪ” розшукав Петра Івановича у Миколаївській області – він був у рейсі. Водій повідомив, що у травні не перевозив жодної дитячої групи. Більше того, і заявки на перевезення не отримував.
То хто ж насправді перевозив дітей?  І хто повідомив екскурсоводу пані Щербак прізвище водія – адже це вона вписала його до заявки?  Відповіді на ці запитання ми не отримали. Згідно з зібраною інформацією, виходить, що групу дітей (40 осіб) перевозила  неіснуюча фірма “лівим” рейсом, на “лівому” автобусі. І тут ми підійшли до найважливішого – безпеки дітей.
Щоб убезпечити дітей, Міністерство освіти та науки встановило  досить жорсткі вимоги до перевізника (розпорядження № 1/9 – 242 від 30.04.2004 р.). Як повідомив спеціаліст Автозаводського райво пан Касюра, в Кременчуці право перевозити дітей на екскурсії мають лише дві організації – АТП-15307 та Кременчуцьке бюро подорожей - тому що їхні водії мають дозвіл перевозити дітей, а автопарк відповідає вимогам безпеки при перевезенні дітей.
Жодна з цих організацій (ми звертались також і до бюро подорожей), наскільки ми з’ясували, не перевозила дітей. Таким чином, група дорослих – вчителі та екскурсовод – наразили дітей на небезпеку. Навіщо вони це зробили?