Білоруси не задоволені рівнем свого життя

Валерію 36 років. За освітою він – ядерний фізик, навчався у Петербурзі. В Білорусі роботи за фахом не знайшов. “Послужний” список молодого та підприємливого Валерія до того, як він обзавівся власним бізнесом, доволі великий. Починав сторожем, займався деревообробкою, був круп’є в казіно, торговим агентом, мерчандайзером, торговим представником американської компанії. Валерій належить до тих людей, які не сидять, склавши руки, не очікують благ від держави, а самі створюють їх для себе та своєї сім’ї. Разом із компаньйоном він має торговий бізнес, і нині переводить його з Білорусі в Україну. Чому? Пояснює це тим, що бізнесовий клімат в його країні несприятливий для малого бізнесу. “В країнах, де утискається вільне підприємництво, нікому працювати. З кожним днем людині, яка щось створює, працювати все важче і важче: непомірні податки, зростання цін, - все це призводить до того, що бізнес валиться.” За словами мого співрозмовника, більшість з його знайомих, які починали бізнес одночасно з ним, вже змушені закривати власну справу.
“Як підприємець скажу: несприятливим у Білорусі є те, що держава диктує тобі, яким чином ти маєш вести свій бізнес. І в силу вступає не конкурентна боротьба на ринку, а те, наскільки ти верткий, як можеш “прогнутися” перед чиновником і ввійти в якісь кола, де ти отримуватимеш привілеї. В Україні ж значно легше відкрити фірму, стати приватним підприємцем. Наприклад, я спостерігаю у вас багато кафе біля траси, є вибір. А якщо кафе одне, то, як правило, в компоті плавають мухи, а продавщиця ще й дивиться на тебе косо. Їй однаково – все одно клієнти є. Це часто можна спостерігати в наших кафе і магазинах. У нас тенденція до скорочення приватного бізнесу. Підприємці не піднімають ризики, бояться інвестувати. Часто фірми закриваються: переглядається ліцензія, і кожного разу треба заплатити… Влада вирішує, який це має бути магазин, яким видом підприємництва ти маєш займатися,” – розповідає Валерій.

Другий мій співрозмовник – програміст Денис - відповів на запитання про свою країну по “електронці”. З Валерієм їх думки зійшлися в одному: пристойно жити на середні доходи білорусів неможливо. Коли я кажу, що українці старшого покоління уявляють Білорусь як рай для пенсіонерів, Валера іронічно посміхається: “Наші пенсіонери змушені підпрацьовувати, бо пенсії не вистачає. Моя мама – пенсіонерка.  Вона торгує насінням. Можливості торгувати, як в Україні, немає. Постійно ганяють. А пенсії вистачає на те, щоб заплатити за квартиру. І залишається, власне, на шматок хліба. Процвітає тотальне зубожіння. Є пільги для пенсіонерів по оплаті за житло. Але ж насправді про рівень життя не можна судити по тому, скільки людина сплачує за квартиру. В принципі, білоруські пенсіонери живуть, мабуть, так само, як і українські. Але в Україні вони можуть краще працевлаштуватися, ніж у Білорусі, або займатися підприємництвом”.
Що стосується людей, яким до пенсії ще далеко, то роботу знайти можна. Більшість підприємств – державної форми власності, вони не простоюють. Денис повідомляє, що рівень безробіття в Білорусі малий. За офіційними даними статистики – 2,1% на перше квітня цього року. Це практично вдвічі нижче, ніж в Україні (4,1% за даними служби новин “Репортер” на 1 травня цього року).

'Українське пиво тут поважають. Пляшка “Оболоні” або “Чернігівського” коштує 1 долар. Білоруське пиво вдвічі дешевше. Але чомусь не смакує.'

На квартиру із зарплати, як і в Україні, не відкладеш. Можна скористатися житловим кредитом. Але підраховано, що в результаті ти сплачуєш державі ще за півквартири.

“Среднемесячная заработная плата работников в целом по республике за этот период (в январе-феврале – прим.) составила 399,1 тысячи рублей, что эквивалентно 183,8 доллара США, и возросла по сравнению с январем—февралем прошлого года на 38,8 процента....”
(газета “Рэспублика” Совета Министров республики Беларусь, 13 апреля 2005г.)
Характерно, що мої співрозмовники – мешканці Білорусі назвали нижчі цифри зарплат в їхній країні (100-170 доларів), ніж офіційний середній показник.

“Курс долара стоїть на місці. А ціни ростуть”, - стверджує Валерій. “Зайшов у супермаркет – так з трудом знайшов білоруські продукти”, - розповідає він. Хіба що хліб, молоко, кефір, масло – своє, білоруське. Все інше (крупи, олія, кетчупи, майонези) – або російське, або наше, українське. Відповідно воно, як і весь імпорт, дорожче, ніж там, де виробляється. Українське пиво тут поважають. Пляшка “Оболоні” або “Чернігівського” коштує 1 долар. Білоруське пиво вдвічі дешевше. Але чомусь не смакує. Горілку нашу теж поважають, як і пиво. “Немиров” або “Мягков” – 7,5-10 доларів за пляшку. Місцева горілка – 2,33 долари. Її чомусь не люблять, як і вітчизняне пиво. Валера щиро ображається митними обмеженнями на своєму кордоні: ввезти в країну можна лише п’ять кілограмів продуктів. “А в Україну з Білорусі жоден дурень продукти везти не буде!” – запально каже Валера. За його словами, фрукти та овочі у сезон у Білорусі значно дорожчі, ніж в Україні. Виняток складає хіба що національний овоч – “бульба”.
Автомобілі в Білорусі дешевші ніж в Україні за рахунок меншої вартості розмитнення, - констатує Валерій: “Тойота Камрі” – в Києві одна з найрозповсюдженіших моделей. В Білорусі ж небагато хто може дозволити собі цю машину.”

І Валерій, і Денис, як громадяни більш-менш забезпечені, безплатною білоруською медициною воліють не користуватися. Судячи з їхніх слів, рівень безплатної медицини – такий самий, як і в нас. В лікарню треба йти зі своїми ліками, постільною білизною. А родичі мусять щодня носити хворому їжу, бо на лікарняних харчах одужувати важко. “Нещодавно помер мій батько. І про безплатну медицину у мене склалася своя точка зору. Коли мама намагалася викликати “швидку”, наштовхнулася на стіну байдужості. Вона було просто у відчаї, благала: “Робіть що-небудь!! На що почула: “Заспокойтеся, не заважайте йому помирати!” Це відповідь медиків!”
У білоруських вузах, за інформацією моїх співрозмовників, більшість студентів навчається на платній основі. А в школах, як і в нас, на батьківських зборах просять здати благодійні внески на ремонт.
Втім, в Білорусі за рахунок бюджету розвивають спорт та гарно ремонтують дороги. Вони кращі за українські шляхи з вічними ямами.

- Не знаю, хто вам сказав, що Лукашенко популярний у народі”, - дивується Валерій моєму запитанню про білоруського президента. (Денис, до речі, теж каже, що Лукашенко для нього – не авторитет)
- Але ж за нього голосують! Він перемагає на виборах! – не здаюся я.
- Принаймні ті люди, з ким мені доводиться спілкуватися, не говорять позитивно про Лукашенка, – каже Валерій. Я за нього не голосував, мої батьки – теж (чому вони повинні за нього голосувати, якщо вони бідують?). Я не впевнений, що його чесно обирають.
- Тоді що вам в ньому не подобається?
- Особисто мені не подобається, що ця людина принижує гідність нації: законами, розвиненою бюрократією, тим, що людина залежить від місцевих “царьків”. Я вважаю, що держава має захищати народ, а не бути каральною силою. А білоруську владу я розцінюю саме як каральну силу.
Про 'помаранчеву' революцію в Україні білоруси практично ніякої інформації в себе на батьківщині не отримували, що не дивно, враховуючи позицію Лукашенка. На моє запитання, чи можливі подібні події в Білорусі, Валерій відповідає:  “Думаю, для цього немає грунту - самосвідомості нації. Народ не бачить, куди котиться країна. Білоруси сплять. Це народ інертний, терплячий.”

'Мы категорически не приемлем сценарии 'демократической смены' политических элит, неугодных Западу. Все эти 'цветные революции' – никакие не революции. Это открытый бандитизм под видом демократии. Лимит таких 'революций' беларусский народ полностью исчерпал в прошлом столетии', – отметил Лукашенко. (Lenta.Ru)