Їх все-таки посадили!

Кременчужани, які стали жертвами розбійних нападів, кілька разів зверталися до «Телеграфа» із скаргами на кременчуцьке правосуддя.  Скарги були типові: на мене напали, побили (іноді навіть порізали),  покалічили, пограбували  -  а суд звільнив злочинців від відбування покарання, призначивши їм  лише  випробувальний термін. Зрештою «ТелеграфЪ» вирішив відстежити конкретну справу про розбійний напад від початку і до вироку суду.
У 2006 році – від серпня до грудня – ми розповідали читачам про справу Валентини Нетреби. Матеріали друкувалися у рубриці «Реальне правосуддя» («ТЪ» №№ 31, 32, 49).

Люди у чорному
Валентина працювала адміністратором в одному з ігрових залів «Копійка», розташованому у Крюкові. У грудні 2005 року, вночі, під час її чергування, до приміщення вдерлися двоє невідомих в ефектних чорних шапочках з  дірками для очей. Вони напали на Валентину, били її по голові бейсбольною битою, а коли закривавлена жертва впала на підлогу, побігли до каси – по дорозі наступивши на обличчя непритомної  жінки. Нападники забрали з каси 403 гривні і втекли.
Їх затримали тієї ж ночі – оперативно спрацювала державна служба охорони.  Злочинці не встигли позбавитися ні від грошей, ні від шапочок, ні від закривавленої бити.  За фактом розбійного нападу з проникненням у житлове приміщення,  була порушена кримінальна справа (ст. 187, ч.3 ККУ).  Здавалося, далі все буде просто – злочинців засудять. Вони попрощаються з мамою: «Не жди меня, мама, хорошего  сына!»  Потім  одягнуть «фуфаечку на маечку», пройдуть через пропускник і ворота зони  зачиняться за ними із зловісним скреготом.   І кілька років «бейсболісти» сидітимуть на своїх шконках, а  не махатимуть бейсбольною битою на вулицях Кременчука.
Але все пішло інакше. Спершу у  міській прокуратурі «Телеграфу» пояснили, що розбійний напад з проникненням у приміщення – тяжкий злочин, і обвинувачуваних у ньому, як правило, утримують до суду під вартою  – адже, коли тобі світить від 7 до 12 років ув’язнення, можна спробувати і втекти.  Здавалося  б, все зрозуміло.  Але потім суддя Крюківського районного суду пан Демиденко своєю ухвалою звільнив підозрюваних з-під варти під підписку про невиїзд.

Ліниві міліціонери
Тільки-но підозрювані звільнилися, почали коїтись  дивні речі.  Чоловіку побитої Валентини Нетреби телефонували вночі на мобільний невідомі та погрожували спалити хату та перебити ноги, якщо він не кине бігати по прокуратурах. Один з підозрюваних взагалі, хильнувши пивка, підійшов  якось  увечері до дочки головного свідка обвинувачення і переконливо попросив передати мамі (вона свідок), що «свідки довго не живуть!»
І перелякані свідки, і стривожений чоловік написали відповідні заяви до правоохоронних органів. Але якось так вийшло, що міліціонери за три місяці так і не знайшли часу провести перевірки та подати звіти. Згодом, коли вони їх все-таки провели, дільничний інспектор майор Щетинін не зміг встановити розташування телефонів-автоматів, з яких телефонували чоловіку потерпілої (хоча чоловік старанно переписав їх номери з мобільного та подав міліціонерам). А старший лейтенант Пасічник, коли проводив перевірку щодо погроз свідкам, якось примудрився опитати лише свідка з боку підозрюваного. І «забув» опитати дівчат, яким, власне,  погрожували.

Суворий прокурор та м’який  Крюківський суд
Врешті, відбувся суд. Обвинувачуваних захищали досвідчені адвокати – колишній начальник Автозаводського райвідділу міліції пан Свириденко та колишній слідчий прокуратури пан Скиба. Головував на процесі суддя Крюківського районного суду пан Хіневич.
Прокурор у справі, юрист  II класу  Рябих, вимагав для одного підсудного 7 років позбавлення волі, а для другого -  8 років позбавлення волі.
Суд звільнив обох обвинувачуваних  від відбування покарання, призначивши одному з них випробувальний термін – 3 роки, а  другому – 2 роки.  Суд зазначив, що «дійшов до  висновку про можливість виправлення та перевиховання засуджених К. та Г. без відбування покарання в умовах, пов’язаних з ізоляцією від суспільства».
«ТелеграфЪ» відвідував судові засідання.  Від такого  вироку суду ми просто отетеріли. Ми його не розуміли.  Ми читали і перечитували вирок суду, і ніяк не розуміли, чому  суддя   впевнений, що  два злочинці, залишившись на волі, раптом візьмуть і перевиховаються?

У Полтаві не зрозуміли
Не зрозуміли цього і в Полтавському апеляційному суді.  Колегія суддів на чолі з головуючим суддею  Хрипченко  розглянула  кримінальну справу за апеляціями помічника прокурора м. Кременчука та потерпілої Валентини Нетреби на вирок Крюківського  районного суду.  Колегія суддів апеляційного суду  визнала, що «вирок суду першої інстанції щодо К. та  Г. у частині звільнення їх від відбування покарання з випробуванням ... підлягає скасуванню».
У резолютивній частині полтавські  судді вказали, що Крюківський суд не навів у вироку достатніх та конкретних  даних, які б свідчили про реальну  можливість  виправлення засуджених без  відбуття  покарання.  Суддівська колегія  дійшла до висновку, що  Крюківський суд «при прийнятті рішення про звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням не врахував, що вчинено злочин, який є особливо тяжким (ст. 12 ККУ). За таких обставин покарання, призначене  Крюківським  районним судом із застосуванням ст. 75 *ККУ,  є несправедливим внаслідок м’якості».
*- ст. 75 ККУ – Звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Колегія суддів Полтавського апеляційного суду засудила:
- обвинувачуваного К. - до 5 років позбавлення волі, без конфіскації майна.
- обвинувачуваного Г. - до 4 років позбавлення волі, без конфіскації майна.
Як стало відомо  «Телеграфу»,  обвинувачуваного К. узяли під варту прямо у залі суду.  А ось обвинувачуваний Г. – на перевиховання якого так сподівався  крюківський суддя  – утік.  На судове засідання у Полтаві  він  не з’явився.  На момент друку даного матеріалу «ТелеграфЪ» не має відомостей про затримання Г. та етапування його до місця  відбування покарання.
Таке воно, реальне правосуддя.  Місцевий суд звільнив злочинців  від  відбування покарання.  Апеляційний суд  визнав це рішення  несправедливо  м’яким.
Чому два професійні суди ухвалили такі різні рішення?   Що  вплинуло на суддю  Крюківського  районного суду Хиневича, який  звільнив  злодіїв  від  відбування покарання?  Що змусило  пана суддю винести таке несправедливо м’яке (за визначенням апеляційного суду) рішення?