Шокова терапія для дружини

Андрій і Ніна  одружилися наприкінці 80-х.  Ніна мріяла про велике кохання.  Андрій шукав сімейних  зручностей.  Тож кожен отримав, що хотів.  Жили у гуртожитку.  Ніна працювала інженером.  Андрій вчився  в інституті.  Не працював – після контузії, отриманої на війні, мав групу інвалідності.  Через  кілька  років вони отримали однокімнатну квартиру.  Згодом продали її  і переїхали з Дніпропетровська до Кременчука – тут жила родина Ніни.
У Кременчуці  подружжя  придбало  2-кімнатну квартиру у новенькому, щойно зведеному  будинку.   Жили добре.  «Мабуть, то таки було кохання?» - сказав через багато років  один  із родичів Ніни.  Мабуть.  То й справді було кохання.  Але згодом воно кудись зникло. З коханням таке трапляється.  Ніна почала все частіше плакати. А Андрій все  пізніше приходив додому.  Іноді зовсім не приходив. У нього тепер було інше  життя.  Хлопець  зайнявся  політикою, примкнув до впливової партії. Через  якийсь час бідний студент з  армійською контузією перетворився на цілком  солідного  пана – народного обранця.  А ще через якийсь час кляті  «доброзичливці» донесли  Ніні, що Андрій має коханку. А що робити? Статус вимагає. 
Про що вони говорили, коли Андрій повернувся додому, Ніна не розповіла навіть матері.  Просто поговорили.  Андрій не приховував, що має подругу, зрештою  психанув і пішов з дому.  Ніна теж пішла. Із свого подружнього життя вона вийшла через  вікно. Поверх був п’ятий. Політ був довгий. Удар об землю – короткий і нищівний.  Ніна  залишилась живою.  З потрощеними  ногами та  понівеченим  хребтом.

«А унітаз я візьму з собою!»
Андрій розводити сентименти не став.  Просто подав на розлучення.  Їх розвели. Представники Ніни (вона не вставала з ліжка) звернулися до суду з вимогою визнати за Ніною право власності на ? частину квартири.  Свідоцтво на право власності Ніна тоді так і не отримала,  але  суд встановив, що квартиру подружжя  набуло у шлюбі, та призначив порядок  окремого користування житловим приміщенням.  Ніні дали одну кімнату і лоджію, Андрію – другу кімнату і балкон. Кухня та ванна залишились спільними. Андрій відреагував на рішення суду по-своєму.  Він взагалі пішов з квартири. Але перед тим познімав усі внутрішні двері і крани на кухні та у ванній кімнаті. А наостанок прихопив із собою унітаз. Багно до багна, так би мовити.

«Збирайтесь! Це більше не ваша квартира!»
Ніна залишилась у розореній  хаті. Одного дня до квартири подзвонили. Дзвонили  довго і впевнено.  Це прийшли судові виконавці.  Вони  пояснили,  що квартиру продано з торгів.  Нині у неї  новий  господар – пан Гойда. А Ніна має виселятися. У визначений законом термін, і  без надання  іншого житлового приміщення.    

«Ловкость рук и  никакого  мошенства!!!»
Як з’ясувалося, Андрій - колишній чоловік Ніни -  позичив у такого собі пана Гойди 50 000 гривень.  Причому  на дуже короткий термін.  З чого збирався повертати – невідомо, адже на той час Андрій все ще не працював.  У  заставу  він  вніс  спільну з  Ніною  квартиру.  Приватний нотаріус  посвідчила договір застави.  Вона ж і оформила виконавчий напис, коли Андрій  вчасно  не повернув гроші. Закладену квартиру виставили на прилюдні торги. І зрештою, згідно з актом передачі майна, передали  пану Гойді.  Якому Андрій не повернув – а може, й не збирався повертати – гроші.

«Темны дела твои, Господи...»
Ніна ніяк не могла зрозуміти – як же так? Як могли їхню спільну з Андрієм квартиру заставити та продати без її на те згоди?!  Це ж незаконно!  Адже суд  уже визнав, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Отже,  на всі квартирні оборудки потрібна її, Ніни, згода  -  як співвласника.
Мати, як представник Ніни, подала до суду позов з вимогою визнати договір застави квартири та  виконавчий напис  нотаріуса  недійсними.  Відбувся суд (головуючий суддя Демиденко).  У суді Андрій - колишній чоловік Ніни - заявив, що спірна квартира – це його особиста приватна власність, і  колишня  дружина не має на  неї  жодних  прав. Бо квартиру вони, виявляється, не купили.  Її  Андрію  подарувало  підприємство, з яким у нього була трудова угода.  На підтвердження своєї версії про подарунок Андрій  привів свідків – два чоловіка середнього віку засвідчили у  суді, що, дійсно, випивали за Андрієву квартиру!  І непогано випили.
Кременчуцький суд   дослідив  матеріали справи.  І відмовив Ніні у задоволенні позову. У резолютивній частині зазначено:  «Суд вважає, що спірна квартира є тільки приватною власністю відповідача (Андрія, ред.)». Тобто, він має право розпоряджатися нею на власний розсуд, без згоди на те колишньої дружини.
Суд Ніна програла.  Варто розібратися, чому таке сталося, та що треба було робити, аби не втратити квартиру.

За коментарями у справі Ніни та Андрія  «ТелеграфЪ»  звернувся до експерта проекту «Квартира під прицілом»  - фахівця з цивільного  права, приватного нотаріуса Світлани Дудкіної.

Типові помилки дружини
На думку експерта проекту, найтиповіша помилка більшості  дружин – аж до самого розлучення вони не знають, як і на кого оформлені документи на квартиру. І які права ці документи гарантують  дружинам у разі розподілу спільної  власності  подружжя. Фатальна помилка.
Досить часто жінки помиляються, вважаючи переконливими аргументи, які для суду мало що важать.  Наприклад, Ніна, колишня  дружина  Андрія,  намагалася довести у суді, що їхня  спірна квартира придбана на гроші, отримані від продажу попередньої  квартири у Дніпропетровську, яка  була спільною сумісною власністю подружжя.  Отже, і нова  квартира, куплена на гроші від продажу спільної оселі, є спільною власністю подружжя. Так думала Ніна.  Але довести факт покупки нової квартири саме за гроші від продажу старої  практично неможливо. Рух коштів дуже складно відстежити. У нашому випадку це мав  встановлювати  суд. Але він цього не зробив. 
Крім того, Ніна  була впевнена, що суд врахує, що вона весь період подружнього життя працювала на інженерній посаді – отже, приносила в сім’ю стабільний доход, який, зрештою, і дозволив зібрати кошти на квартиру. В той самий час чоловік Ніни багато років не працював – отже, приносив у сім’ю значно менший доход.
Але такий розподіл ролей – не аргумент для суду.  Сімейний Кодекс України (ст. 60, п.1) чітко вказує:  майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Головна помилка дружини
На думку експерта проекту, найголовніша  помилка дружини (Ніни) у тому, що одразу після розлучення  вона не довела до кінця  справу про розподіл майна. Хоча спробувала це зробити, подала повну заяву до суду.  Тоді  суд  встановив, що спірна квартира набута подружжям у шлюбі і є спільною сумісною  власністю.  Одразу після цього Ніна мала б домагатися  визнання та  документального  закріплення за нею права  власності  на ? частину спірної квартири.
На жаль, Ніна зробила типову жіночу  помилку – перелякалась, що їй взагалі ніде буде жити.  Тому  домоглася лише, що суд встановив порядок окремого користування житловим приміщенням – тобто виділив Ніні одну кімнату і лоджію, а Андрію – другу кімнату та балкон.  Суд  визнав  за нею право на проживання у спірній квартирі. Але право на проживання у квартирі дає лише право нею користуватися.  Цього замало, щоб зберегти квартиру.  Лише право власності на квартиру забезпечує власнику гарантовану можливість  користуватися  квартирою, володіти нею та розпоряджатися.  Наші – кременчуцькі – дружини часто помиляються, вважаючи, що право користуватися гарантує їм і право власності на квартиру.  

Дуже дивне рішення суду       
Отже, Ніна програла суд. Суд відмовив їй у задоволенні позова про визнання договору застави квартири без її згоди  недійсним.  Справу розглядав один з районних судів Кременчука. Суддя дійшов висновку, що «спірна квартира є тільки приватною власністю відповідача (Андрія, ред.).  Отже, він мав право робити з нею, що хотів. А Ніна тут ні до чого. Мотивував своє рішення суд таким чином:
«Суд вважає, що спірна квартира є тільки приватною  власністю відповідача (чоловіка, ред.). Це обгрунтовується тим, що підприємство, на якому працював відповідач **, було замовником  **  житлового  будинку по вулиці ***, що підтверджується договором від  ***. Потім, згідно з актом розподілу квартир від *** відповідачу ** була виділена квартира у будинку по вулиці ***. Акт розподілу квартир затверджений розпорядженням виконавчого комітету кременчуцької міської ради від ***.  Згідно із свідоцтвом на право власності на квартиру * по вул. ***, відповідач ** є власником цієї квартири.  Свідоцтво на право власності видане на підставі розпорядження голови кременчуцької міської ради від ***.  Отже, відповідач ** є власником квартири, яку йому подарувало підприємство, на якому він працював. Факт того, що квартира є дарунком підприємства, підтверджується показаннями у судовому засіданні свідків – К. і С.  Згідно ст. 24 КШсТУ (Кодекс про шлюб та сім’ю в Україні), майно, одержане в дарунок кожним з подружжя під час шлюбу, є власністю кожного з них. Тому відповідач **, як єдиний власник майна на підставі ч. 4 ст. 24 КШтСУ  , мав право самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном».
 «ТелеграфЪ»  звернувся за роз’ясненнями до експерта:
- Пані Світлано, суд, приймаючи рішення, що спірна квартира  подарована  чоловіку, керувався свідоцтвом на право власності на квартиру.  Цей документ дійсно засвідчує факт дарування?
- Цей документ жодним чином не засвідчує факт дарування.  Він  свідчить лише про те, що чоловік має право на  спірну квартиру.
- Якщо акт розподілу квартир не доводить, що квартира подарована, виходить, суд переконали показання свідків?
- Не думаю. Нагадаю, документ, який беззаперечно  засвідчує факт дарування – це договір  дарування. Він  повинен  мати обов’язкову нотаріальну форму – тобто, бути укладений  у письмовій формі та посвідчений  нотаріусом (ст. 719 чинного Цивільного Кодексу (ЦК)  або ст. 244 ЦК, який діяв на момент прийняття вказаних судових рішень).  Закон (ст. 47 ЦК, який діяв на момент прийняття судових рішень) передбачає, що недотримання обов’язкової  нотаріальної  форми  договору дарування  при майновій суперечці  позбавляє сторони права  посилатися на показання свідків.
- Тоді на якій  же  підставі суддя і показаннями свідків скористався, і свідоцтво на право власності на  квартиру  оцінив, як доказ факту дарування?  Це незнання цивільного права чи  зловживання  посадовим  становищем?
- Закон дає судді право виносити рішення, керуючись  власним  переконанням.
- Так, але хотілося б зрозуміти, чому переконання судді суперечать  нормам права?
- Я не можу коментувати рішення суду.

Пастка, або Сумнівний нотаріус
Андрій, колишній чоловік Ніни, без відома дружини узяв позику, а в заставу вніс їхню спірну квартиру.  Угоду  позики  оформила  кременчуцький  приватний  нотаріус. Виникає запитання: яким чином  нотаріус без згоди колишньої  дружини оформила документи на заставу спірної  квартири?
Тут варіантів два.  Андрій міг ввести нотаріуса в оману.  Наприклад, чоловік після розлучення  поміняв  паспорт.  Потім  прийшов  до нотаріуса з новеньким паспортом без поміток про одруження і заявив, що ніколи не мав дружини. Проти такого варіанту ніхто не застрахований. І тут дуже важливо, як і на кого оформлені документи на право власності на спірну квартиру. Коли б  Ніна  домоглася у суді офіційного визнання її права власності на ? спірної квартири, а потім зареєструвала це право у БТІ, у документах на квартиру  випливала б її частка. І чоловік не зміг би обдурити нотаріуса навіть прийшовши з новеньким паспортом.      
Втім, існує і другий варіант. У нашій історії  він  навіть більш  вірогідний. Наприклад, між  колишнім  чоловіком  Ніни та нотаріусом  існувала  змова.  Вони  домовились  через заставу позбутися квартири – узяти собі гроші від її  продажу, а Ніну викинути  з приміщення.  Але навіть у цьому – кримінальному – варіанті  Ніну могло б певним чином  врятувати офіційно закріплене за нею право власності на ? квартири.  Навіть  перебуваючи у змові, нотаріус мав би якимось чином отримати  довіреність від  Ніни  на право від її  імені  закласти її частку квартири.  Або ж Ніну  мали привезти живцем на процедуру укладання та посвідчення договору застави.  Ці процедури все-таки ускладнюють можливість  посвідчення сумнівної угоди.
Між  іншим,  нотаріусом, який посвідчував  Андрію  договір застави, зараз  серйозно цікавиться  комісія  з  етики  Міністерства  юстиції  України. Обвинувачення теж висуваються серйозні. Мова йде про можливість  анулювання  ліцензії.  Хоча зі справою Андрія прямо це  не пов’язано.

Один дуже  небідний  кременчужанин  якось сказав: «Немає такої  суми грошей, яка б убезпечила тебе від усіх проблем і назавжди».  Слухайте, він таки був правий.  Здавалося б, наша Ніна остаточно втратила квартиру.  Адже  і суд першої інстанції, і апеляційний суд  відмовили їй у задоволенні позову та апеляційної скарги. І виходило, що дісталася  квартира невідомому громадянину Гойді, який виник нізвідки. А гроші – 50 000 гривень позики – відхватив Андрій, колишній чоловік  Ніни. І все чинно – благородно.
Але вийшло не зовсім  так. У зв’язку з новими  виявленими  обставинами справа про спірну квартиру направлена на повторний розгляд. Одна проблема – слухатиме справу той самий суддя, що вже виносив по ній рішення. Так розписав голова суду.
«ТелеграфЪ» розповість читачам, чим закінчиться  повторне слухання справи.

Запам’ятай це!
Сімейний Кодекс України
Стаття 57: Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
1. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Стаття 61: Об’єкти права спільної сумісної власності
2. Об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним з подружжя.
14 червня у проекті «Квартира під прицілом» читайте Історію другу: Чоловік запропонував своїй  жінці  купити його квартиру. Вона купила. А чоловік заявив, що був несповна розуму під час підписання угоди купівлі - продажу. Що далі?