Транспортний «Армагеддон»

У п’ятницю телефон редакції розривався від телефонних дзвінків. «Вони ж у суботу обіцяли перекрити міст, а вже сьогодні ставлять бетонні блоки, машини проїхати не можуть. Он яка велетенська пробка на мосту!» По вулиці Пролетарській і дійсно тягнулась чимала пробка. Віце-мер Ігор Крикливець пояснив, що це пов’язано скоріше із ДТП, яке сталось на мосту, а не з блоками. У  суботу ж, у день закриття мосту, у Крюкові взагалі почалась справжня  «громадянська війна». «Мені пощастило, я влізла. А половина народу на пероні залишилась. Як у пісні: «платочки белые, глаза печальные…», – каже кременчужанка Ірина. «Я ледве утовпився о 10 годині», – поділився начальник відділу транспорту Володимир Кургаєв. Тож у понеділок до дизеля додали потягів, тепер їх 12. Подекуди потяги запізнюються, однак на вокзалі нам пояснили, що у цьому винні самі пасажири, які «все лізуть, і лізуть».
Дехто з крюківчан надає перевагу автомобілям. Добре, якщо він власний. А якщо ні, доводиться викликати таксі. Поїздити по Крюкову на таксі тепер проблематично, особливо у години-пік – не всі служби працюють на правобережжі. «Інколи замовляють таксі через Світловодськ Коштує це 75-100 гривень. Але таких замовлень не багато. А взалагі у Крюкові зараз стільки маршруток, що таксі не так уже й потрібно», – діляться з нами в одній із служб таксі. Їхати по дамбі через Світловодськ доводиться довгенько: годину а то й півтори, бо у години пік на вузькій дорозі утворюється велетенська пробка.

Субота. 13.35. Станція «Крюків». Півтори тисячі людей, привокзальна площа вщент заповнена маршрутками, таксі та сільськими автобусами. Біля єдиної каси – величезна черга. Квитки взяти нереально, цілі вагони «зайців». Бабусі, які зарані зайняли місця, бідкаються, що спізняться на приміський автобус на Онуфріївку. За 25 хвилин їхніх голосінь таки відправляємося. Провідничка стрімко пробігає вагонами зі швидкістю спринтера з питанням: «Хто без квитків?» Найсумлінніші простягають руки з грошима. Вона виписує квиток і біжить далі, бо ми вже на півдорозі до Крюкова.  У вагоні якийсь підозрілий тип, поступово просуваючись, притискається до сонних пасажирів. Можливо, із тих, що «чистить» кишені в тролейбусах? При виході з вагону в Кременчуці тип пересаджується до іншого і знову сідає на Крюків. «А я тобі казала,- схвильовано шепоче жіночка своїй подрузі, - не дарма він туди-сюди їздить! Точно злодій!» Добре, що в мене нема гаманця, на який ласі такі паразити. Та все ж перевіряю кишені у джинсах. Ото ще наволоч! І де воно береться?!
Понеділок. 15.55. Станція «Кременчук». Разом із заступником Крюківського голови Галиною Пилипенко сідаю у потяг. Тепер і керівництву доводиться їздити дизелем: через дамбу об’їзжджати дуже довго. «У нас голова району їздитиме через Світловодськ, інші кажуть, що сідатимуть у потяг», – ділиться пані Пилипенко.У тамбурі набилость народу, але якщо пройти далі, можна стояти спокійно. За гривню тітонька при вході видає квиток. Дизель рушає, 7 хвилин – і ми у Крюкові.
Понеділок 16.15. Станція «Крюків». «Пасажири, не випробовуйте долю! Не балуйтесь! Купуйте квитки – у вагонах повно ревізорів», – голосить бабуся на пероні. Крюків’яни її вже знають, бо щоранку купують у неї квитки. Абонементи  у Крюкові скінчились. Пообіцяли, що вони з’явунемає. Навіть квиткивід руки виписуємо, бо машини з таким обсягом не справляються. Уже руки болять писати!». Так, працювати тут є над чим: за день через станцію проходить 9,5-10 тисяч чоловік. У дизелі проїзжджаю «зайцем»: контролеру демонструю квиток, по якому їхала у Крюків.
Вівторок. 7.00. Станція «Кременчук». Лечу до Кременчуцького вокзалу. Київський відпочиває – звідусіль на потяги суне натовп. «Крюківський» дизель вже прийшов, бажаючі дістатись до іншого берега підтюпцем біжать на потяг. Залітаю в останній вагон дизеля. Напівпустий, мені вдається сісти. У вікні промелькає вщент забитий та брудний потяг на Павлиш, що тільки-но приїхав з Крюкова. Люди вилазять чомусь навіть з кабіни машиніста. Мій рушає. 7 хвилин – і я в Крюкові. Натовп виносить мене на перон і протягує ще кілька метрів у бік маршруток.
Вівторок. 8.23. Випробовую щастя. Іду через моvт. Протискаюсь по грязюці крізь бетонні блоки і прямую прямо по центру мостового переходу. Верхню частину асфальту вже зняли, тому моїм шпилькам «гаплик». Головне – ухилятись від ковшів ескалаторів. Такі ж поодинокі сонні люди проходять повз мене. Проїжджають кілька велосипедистів, мотоциклівстів та чотири автомобілі. (І звідки вони взялись на перекритому мосту?) Будівельники стоять біля огорожки, вочевидь, перекур. Поїхав потяг, і міст почало хитати. Приємного мало. За 25 хвилин я нарешті дістаюсь до іншого берега. Ура! Пройти з Крюкова до Кременчука пішки ще реально.