У Кременчуцькому льотному коледжі відбулася посвята у курсанти та студенти

Першого жовтня у Кременчуцькому льотному коледжі відбулася непроста посвята у курсанти та студенти – у стіни «льотки» запросили унікальних випускниць. Жінки-льотчиці, яких було за всю історію училища лише два набори, зібралися, щоб розповісти молоді про свої долі та згадати свої перші польоти.

У клуб коледжу набилося багато молоді – курсанти та студенти першого курсу. Як завжди – гомін, галас, жарти… Крізь цю метушню проходили жінки та чоловіки (явно не першокурсники) та сідали у перших рядах. Хто ці незвичайні гості? За словами заступника начальника коледжу Володимира Удовиченка, це не просто незвичайні гості – вони унікальні. Ці жінки (всього їх було 40 випускниць) закінчували льотне училище у 1973-му та 1977-му роках, і в стінах коледжу зібралися після того вперше. Чоловіки – їхні викладачі та інструктори.

Студенти розважали гостей – співали, танцювали, казали приємні й теплі авіаторським серцям слова. Жінки постійно перемовлялися одна з одною – ще б пак – стільки не бачилися! Але, нарешті, їх запросили на сцену…

Перше, що вразило і запам‘яталося – всі пілотеси пишуть вірші, а дехто й співає. Звісно ж, жінки читали свої твори студентам та своїм однокашникам. Майже всі вони присвячені небу, яке із самого дитинства кликало дівчат до себе. І саме у Кременчуці їхні мрії справдилися.

Щонайменше налітали жінки 3-6 тисяч годин. Все ж таки жінка є жінка – хочеться і дитину народити, а де там за малюками ще й небу увагу приділяти? Деякі з випускниць і досі літають – в Білорусі, Азербайджані, Узбекистані, на Далекому Сході. Одна з них, пані Борисенко, налітала більше 24 тисяч годин (цим завжди американців люблять вражати). Виявляється, у Москві існує клуб жінок льотних спеціальностей «Авіатриса», який створили самі пілотеси – у ньому 443 учасниці.

Чоловіки-викладачі стверджували, що у дівчат ніколи не відбереш старанності. Їм можна доручити «чоловічу» справу, з якою і деякі чоловіки не завжди вправляться… Згадували, що любили їм курсантки каверзні питання ставити – доводилося багато наново вчити.

Іван Слободчиков, пілот першого класу, попередив, що співати не буде – і вже зірвав овації. Він передав своїм вихованцям душевні побажання – те, чого не зміг дати, коли вручав пілотські посвідчення.

– Ви у такому швидкому темпі навчалися… Я, іноді, не знав як вас звуть і яке у вас прізвище, але дозволяв перший політ, – ділиться пан Слободчиков своєю таємницею.

У вестибюлі клубу льотного коледжу курсанти виставили свої моделі. Всі діючі. Сідай та літай.