Понеділок Незалежності

Певно, згадує першу закоханість, сподівання, обломи, сльози. Не особливо розуміє проблеми батьків, а більше переймається тим, хто ж запросить її на танок. І хто зараз у 18 щось знає про своє майбутнє? Дівчину цю звати Україною, і в понеділок, 24 серпня, усі «від Сяну до Дону» мали б його із розмахом відзначати. І в Кременчуці теж. Адже повноліття країни, яка так довго народжувалася, не може пройти непомітно… а вийшло, що може… Покладання квітів, відполіровані чиновницькі промови, побільше вишиванок та шароварів у номерах міських самодіяльних колективів… а свято де? Де Незалежність серед усього цього?! Тсс… Людям не до пошуків національної ідеї – вони поїсти шукають, попити, діточок нагодувати… Вони і лаються, і жаліються, і плачуть навіть. Долоні у кулаки стискають, у груди б‘ють… бо там ще є Незалежність. І тому боляче дивитись на всі ці зовнішньополітичні зґвалтування та маніпуляції, гидко, коли з екранів телевізорів виливають бруд на нашу країну, соромно за те, що при владі і в опозиції щось незрозуміле…

А хто казав, що буде легко? У скільки років ви відчули свою незалежність? Чому на свій День народження ти вставляєш у торт свічки та кличеш друзів, а вивісити з вікна синьо-жовтий прапор на День народження своєї країни соромишся?

І нехай весь світ зачекає. Доки чиновники розв‘язують любовний трикутник між Україною, Заходом і Росією, запрошуйте дам на танок, панове, запрошуйте. (На літній сцені у Придніпровському парку грав духовий оркестр).

Ще не вмерли українці, ні кмітливість, ні малий бізнес. (Тітонька біля пам‘ятника В. І. Леніну продає насіння соняха «Сємкі від Вовки!!!»).