Двигун, який працює на звичайному повітрі!

Першою на цю історію вийшла «Комсомолка». Саме у «Комсомольській правді» ми натрапили на повідомлення про те, як студент кременчуцького політехнічного університету Андрієвський створив вітчизняний аналог пневмодвигуна, що працює на звичайнісінькому стиснутому повітрі. Ми подумали – оба-на, та це ж ідеальний двигун для України! Ми живемо в атмосфері перманентних газових війн та хронічної істерії, пов’язаної з сезонним подорожчанням пального. Аж раптом місцевий винахідник монтує двигун, якому потрібне лише нормальне забруднене українське повітря. Тобто, його робота жодним чином не залежить від заплутаних стосунків драматичного трикутника Ющенко-Тимошенко-Медведєв. Звісно ж, ми вирішили з’ясувати, чи насправді у природі існує таке автономне диво?

Справді, існує. Експериментальну модель пневмодвигуна «ТелеграфЪ» знайшов на кафедрі верстатів та верстатних комплексів кременчуцького державного політехнічного університету (КДПУ). Нічого такий, симпатичний двигунчик. І створили його дійсно кременчуцькі студенти Микола Яцина та Володимир Андрієвський (випуск 2006 року). Це була тема їхньої комплексної дипломної роботи. Науковим керівником проекту став доцент Борис Литвиненко.

Ідея сучасного пневмодвигуна належить австралійському інженеру Анжело ді П’єтро. Малюнок його двигуна кременчуцькі студенти знайшли в Інтернеті. Потім довго вовтузились, аж поки разом із науковим керівником не вирахували більш-менш реалістичні параметри майбутнього двигуна. Далі почався найдраматичніший період – монтаж моделі. Як ви розумієте, на це потрібні гроші. Співавтор проекту Микола Яцина розповів «Телеграфу», що витрачав на модель значну частину власної стипендії. Але ж грошима проблеми не вичерпувались. Треба було ще відшукати у скромному Кременчуці надточні станки для виготовлення деталей двигуна. Зрештою, така техніка знайшлася лише на «Укртатнафті». Коротше кажучи, творчий процес був непростий. Хто сказав, що лише Михайло Ломоносов недоїдав та недосипав заради науки? Наші теж схудли. Але диплом захистили. Потім Андрієвський поїхав додому, до Дніпропетровська. А Яцина зайнявся пневмодвигуном серйозно і надовго – нині це тема його кандидатської дисертації.

Звісно ж, нас зацікавило, де, крім дисертації, можна використати це компактне диво? Як виявилось, пневмодвигун ідеально підходить для роботи у закритих приміщеннях – цехи, склади. «Формулу-1» з таким двигуном не виграєш – на сьогодні його максимальна швидкість – до 50 км/годину. Втім, для складу та цеху цього цілком достатньо. Заряджається двигун від звичайного компресора. Запасу стиснутого повітря у 200-літрових балонах вистачає на 60 кілометрів пробігу. Найзначніша перевага пневмодвигуна – екологічна чистота. Він не здійснює шкідливих викидів в атмосферу. Для його заряджання не потрібні свинцево-кислотні та лужні акумулятори (які складно утилізувати). Завдяки своїй безпечності, пневмодвигун може використовуватися на інвалідних візках.

Та найголовніше, на нашу думку, все-таки те, що пневмодвигун працює на повітрі. Власне, це єдине, чого в Україні все ще вдосталь.