Історія слюсаря, який створив власний бізнес «з нуля»

«ТелеграфЪ» зустрівся з власником олійниці Василем Рубаном 12 грудня 2014 року. Ми питали, де раніше працював пан Василь, ким працював, чому пішов звідти, який час витратив на пошуки власної справи, як заробляв на життя у цей період, чому, зрештою, вирішив займатися саме олією? Ось що розповів нам Василь Рубан:

«Про себе»

«Я – слюсар-інструментальник 7 розряду, працював на вагонному заводі. Життя було як у всіх: ПТУ, служба в армії, повернувся, пішов на завод працювати. А згодом життя змусило шукати інший шлях. Це був 92-й рік, зарплату тоді і по півроку не платили – нараховували, але не платили, а коли вже її отримаєш, то на ті гроші нічого і не купиш, інфляція тоді була страшенна. Десь я колись читав, що 1000 %. Гроші були як вода. Тоді навіть була така міра розрахунку, валюта наче – мішок цукру. Позичаєш гроші, тобі кажуть: я тобі даю грошей на півтора мішка цукру, маєш мені повернути стільки, щоб я зміг на них купити півтора мішка цукру. Отак і жили...»

«Почав я землю брати...»

«Ну, я побачив, що з однієї зарплати на заводі не проживеш, треба щось робити. Почав землю брати, лікарські рослини вирощувати, саджанці вирощував, картоплю саджав. Пішов до сільради, попросив, щоб дали землі не 25 соток, як тоді було, а гектари два хоча б. Дали. І кажуть: давай ми тебе у фермери запишемо! Я питаю: навіщо мені ваше фермерство, я на заводі працюю? Та вони мене вмовили, досі пам’ятаю, як отримав свідоцтво №16 та ще й 16 травня. Отак став фермером. Був у мене тракторець Т-25, я його сам перебрав, відремонтував, людям орав ділянки, гроші так заробляв. Сіяв пшеницю, ячмінь, горох. Намагався добросовісно працювати, Докучаєва читав, сівозміни застосовував – тому й горох сіяв, бо він добре землю азотом підживлює. Хазяйнував».

Візит до прокурора

«Два роки я примудрявся працювати і на заводі, і фермерствувати – це з 92-го по 94-й. У нас була в цеху дільниця монтажу колісних пар, вони часто працювали по суботах, бо план не виконували. Ну, а я мав відповідати за те, щоб всі інструменти працювали, теж часто виходив по суботах. Грошей за це не платили, зате казали: візьмеш два відгули. Я й брав. Та ще й на конвеєр ставав працювати – відстою в суботу ще й на конвеєрі, та отримаю ще два відгули, от вже чотири дні і маю, щоб працювати на землі. Хоча відгул-не відгул, а обов’язків з мене ніхто не знімав, мав за інструментом слідкувати. То я взимку, коли на землі роботи менше, робив «загашники» – ремонтував все, до ладу приводив.

Отак крутився, пнувся. А потім викликали до прокурора району і сказали: або-або, або на заводі працюєш, або фермерствуєш, а і там, і там – не можна. Прикинув я, що на заводі ловити нічого – і звільнився, пішов фермерствувати...»

«Подарунок долі – трактор МТЗ»

«Поки фермерствував, важко було дуже – наче й пнешся, а весь у боргах. Один у мене був подарунок долі – трактор МТЗ. Ото дійсно пощастило. Купив я його через сталеливарний завод, їздив сам забирати з конвеєру в Мінську. Була або рання весна, або осінь, точно пам’ятаю ожеледицю та голі дерева. Ми везли з собою з Кременчука півтонни бензину, щоб доїхати до Мінська та повернутися звідти. Бо заправки стояли порожні, по дорозі заправитися було неможливо. Їхали, а в кузові дві бочки з пальним, воно підтікає, якби якась іскра чи хто бичок кинув, згоріли б там усі! Та хіба лише це! Поки їхали, за три дні трактор подорожчав – домовлялися купити за 60 тисяч, а став 115. Така була інфляція. Ну, вдалося домовитися, щоб узяти за 100 тисяч. Я кредит брав, треба було віддавати. Навесні відсіявся, а восени зібрав два причепи гороху, повіз здавати. І здав за 300 тисяч – інфляція. Отак і розплатився за трактор, виплатив усі 100 тисяч. Ото і був один за все життя подарунок долі. А в іншому на землі важко – то тут шкуру знімуть, то там вона репне, то не вродить, то підпалять. Так і живеш...»

Виробництво олії   

Цех із виробництва олії

Пляшки роблять на підприємстві із пластикових заготовок

Розливання олії

Пакування готової продукції

«Шість тисяч паралізованих курчат»

«У 94-му стали з дружиною думати, що робити. Вже я зрозумів, що на землі можна лише горба на спину заробити. Робиш-робиш, а розвитку ніякого немає. Наче й техніка у мене була, назбирав, хазяйнував добросовісно, а борги за боргами, і все. Хоча у мене на той час було найбільше, мабуть, хазяйство в районі – 30 гектарів. Пішов до сільради, вмовив, щоб узяли вони землю назад. Узявся за інкубаторне виробництво. Одразу скажу, справа це прибуткова, навіть дуже. По 9 тисяч яєць закладали, мали близько 6 тисяч курчат щомісяця. Борги роздали, навіть копійка якась своя з’явилася. Тільки це така праця – без вихідних, без лікарняних. З лютого по серпень – ані поїхати кудись, ані в гості піти, ані захворіти. Грип-не грип, а ти працюй. Бо щогодини треба перевіряти інкубатор. 90-ті роки ж були, електроніка тоді не дуже працювала, електрику постійно відключали. У нас будильник стояв – вночі кожну годину дзвенів. Ми з дружиною домовились, що по парних годинах я ходжу перевіряти інкубатор, а по непарних – вона. А якось так вийшло, що шість тисяч курчаток перегрілися, тепловий удар у них стався, параліч. На вулиці зима, довелося викидати усіх – а вони пухнастенькі, гарненькі, та ходити вже не можуть. Серце кров’ю обливалося.

Відпрацювали ми той сезон і зрозуміли – ще один такий, і отримаєш у цьому бізнесі або інфаркт, або інсульт».

Виробництво брикетів

У Рубанів безвідходне виробництво. Лушпиння від насіння соняшнику використовують для виробництва паливних брикетів Nestro. Наразі їх виготовляють не лише з лушпиння, а застосовують тріски та тирсу. Товар йде на Польщу. Втім, коли «ТелеграфЪ» приїхав до Рубанів, там відвантажували брикети для Світловодська – поштові відділення міста для опалення закуповують брикети і так реалізують програму енергозбереження.

Сировина для брикетів

Так виглядає паливний брикет

Відвантаження брикетів

Завдяки чому вижили

«Наше сільське господарство вижило не завдяки державній підтримці, а всупереч усім спробам його придушити. Може, зараз я щось неправильне, антидержавне скажу, та це правда. Люди вижили завдяки тіньовій економіці. Вона – як запасний жирок. Начебто придушили нас вже так, податками обклали по самі вуха, здається, вже й дихати неможливо, але там, десь усередині, ще є малесенький прошарок жирку – хтось корівку тримає, з цього живе, у когось кури. Сильно ми переживали, коли Юля Тимошенко – це коли вона прем’єркою була – підготувала заборону на утримання корів та іншої худоби у селянських господарствах та на заборону сільгоспринків. Переживали, але ж вижили...»

«Вирішили – робитимемо олію!»

«У 95-му роздали ми всі борги і вирішили, що треба шукати щось інше, бо через інкубатор дуже вже сильно нерви зношуються. А тоді вже потроху сільське господарство почало оживати. Їздили ми дивилися, хотіли круп’яним бізнесом зайнятися. Зрештою, вирішили ми олію робити. Я так думав: треба виготовляти продукти харчування, бо люди їдять завжди, без цього ніяк. Треба виготовляти такі продукти харчування, які і багата людина купить, і бідна. Не ікру чи шоколад, а таке, що людині щодня потрібне. Тому і вирішили олію робити. Мені про олійниці ще батько розповідав.

Почав я думати, як олійницю зробити. У мене тоді була фотографічна пам’ять на креслення, на технічні деталі, їздив я, роздивлявся, схема мені була зрозуміла, подивився – «сфотографував» – зробив. Була така людина, дуже шанована – Микола Федорович Мисік – дуже він мені допомагав. Він працював у відділі головного механіка на заводі, робили ми з ним креслення і зробили гідравлічний прес для олії. Відлили його на стальзаводі, то була окрема історія.
Перша наша олія вийшла у 1995-му році. Була вона для нас найдорожчою та найсмачнішою. Усьому вчилися самі. Я на базарі купив дуже сильну книгу – «Колхозная энциклопедия» називалася, два томи, ще за Сталіна її видавали.  Дуже цінна книга, читав і по ній робив. Жили ми тоді у батька в хаті, тут і олійницю поставили і вийшло так, наче наша хата на базарі стоїть – люди приїжджали по олію, могли у вікно постукати, води попросити або квітів нарвати, а то підуть по картоплі товктися...

Відтоді ми вже шлях не змінювали, робили олію. Для себе я вирішив, що це має бути сімейний бізнес, без посередників. Думали, що обрати – розширяти виробництво чи робити якісний товар? Вирішили боротися за якість. По-різному справи йшли... Хтось «бадяжив» неякісну олію та гнав на Миколаїв і багатів, хтось розорився, на дно пішов. Олійниць у 90-х було багато, а залишилися тут хіба що ми... Була така дуже шанована людина – Іван Іванович Кривченко. Так він завжди мені казав, що непорядний бізнес все одно колись завалиться, а порядний вистоїть. Хоча непорядний бізнес сильніший на старті і в лихі часи він теж процвітає... Ми вирішили розвивати порядний сімейний бізнес, того й тримаємося».