Де бомжам краще живеться

Ми застали Сергія 'вдома'. Він лежав просто неба, затягуючись цигаркою – пригостили хлопці, які працювали поруч. Поряд лежали милиці, які видали йому в лікарні.  
'Приблизно півтора місяці тому на мене напали і побили, - розповідає Сергій. – В основному, били по нозі. А в мене колись там була травма, тому нога “відмовила”. 'Швидка' привезла мене до лікарні. До всього хірурги виявили в легенях рідину. Легені мені пролікували і виписали з лікарні. Сказали, що забиття не лікують, а нога у мене не зламана. Та вона все одно майже не діє. Ледве пересуваюсь на милицях. Тоді я ліг на лавку на вулиці'.
“На лавочці перед приймальним відділення чоловік пролежав три дні, - розповідає медсестра третьої міської лікарні Леся Даник. – Увесь цей час “добрі люди” (медперсонал та відвідувачі лікарні – Авт.) напували його чаєм, годували, пригощали цигарками, тому, звісно ж, з територію лікарні він нікуди не пішов. Лише вночі кудись зникав”.
Після триденного перебування на вулиці, Сергія знову розмістили у лікарні. У травматологічному відділенні №2 він пролежав трохи менше місяця. Після виписки збирався піти з території, але ледве дістався пральні дитячої лікарні. Двоє хлопців, які працювали на території, перенесли його під дерева. Там він і лежить з п’ятого серпня. Працівники лікарні та перехожі носять їжу та одяг (Коли ми з Сергієм спілкувалися, він накрився теплими речами, мов ковдрою, хоча вони до нитки змокли під недільним дощем).
- Зараз хоча медицина і безкоштовна, ліки грошей коштують, - філософськи зазначає він. – Коли лежав там, нічого не кололи. Просто лежав і все. Зараз і не звертаюсь до лікарів, нічого не прошу – соромно”.
Головний лікар третьої міської лікарні Антоніна Будельова днями повернулась з відпустки і про нового мешканця лікарні не знала.
- У нас в кожному відділенні є по чотири-шість так званих “соціальних ліжок” (крім реанімації), - розповідає Антоніна Будельова, зізнаючись, що така ситуація її не дивує. – Зазвичай, одночасно відділення обслуговують по вісім-дев’ять бомжів. Ми їх миємо, дезінфікуємо і селимо поруч з іншими громадянами. Взимку “пацієнтів з вулиці” трохи більше – холод і голод змушують їх повертатися до лікарні.
Кілька років тому, розповідають працівники, три роки поспіль на території лікарні мешкав один чоловік. Пацієнт лікувався в кардіологічному відділенні, а в перерві між серцевими нападами “охороняв” місцевість, відганяючи інших бомжів. Коли він помер, ховали за кошти міста, а всі організаційні питання взяли на себе працівники лікарні.