Олексій відсидів у декреті!

Так ось герой нашої публікації зробив те, що вимагає від українського (читай – пострадянського) чоловіка набагато більшої мужності – він сходив у декретну відпустку. Для «нашого» чоловіка, який так болісно реагує на тему «Хто у домі господар?!» - це подвиг мирних часів.

Олексій та Олена одружилися майже 12 років тому. Так сталося, що їхні батьки пішли з життя раніше, ніж народився первісток. Тож подружжя усі проблеми вирішувало самотужки, без допомоги дідусів та бабусь. З першою дитиною все пройшло традиційно – декрет, потім дитсадок. А от із другим хлопцем ситуація склалася нестандартна. Спершу все йшло за планом – народження малого, декретна відпустка дружини. Аж раптом Олену розшукали колишні колеги і зробили дуже і дуже цікаву пропозицію щодо роботи. Їй запропонували досить високу посаду з досить високим окладом у новій, щойно утвореній структурі.

Перспективи відкривалися райдужні. Тим більше, у Кременчуці, де кількість по-справжньому цікавих професійних пропозицій дещо обмежена. Але існувала одна проблема – малий півторарічний Максимка. У ясельну групу в Кременчуці дітей приймають з двох років. Тож на дитсадок сподіватися не доводилось. Почали шукати няню – хоча для молодої сім’ї, позбавленої підтримки забезпечених родичів, це недешеве рішення. Власне, так воно і сталося. Кількох нянь злякався та не сприйняв Максим, а інші наполягали на платні, яку родина не могла забезпечити. Тож з нянями нічого путнього не вийшло. Почали думати над іншими варіантами. Тепер вже ані Олена, ані Олексій не пам’ятають, кому на думку спала ідея про декретну відпустку для батька. Їм навіть здається, що саму ідею підказав хтось сторонній. Спершу, звісно, подружжя сприйняло її досить несерйозно. Але Олексій все-таки сходив до відділу кадрів свого підприємства, аби з’ясувати, чи взагалі існує такий варіант. Кадровик знайшов відповідний закон, і з’ясувалося, що насправді у декретній відпустці може перебувати у тому числі і батько (та навіть дідусі та бабусі дитини). Трохи ошелешений Олексій повернувся додому і розповів дружині новини. Вони ще трохи поговорили про декрет для батька, але знову-таки не дуже серйозно. Все-таки це досить незвичний для нас варіант. Крім того, Олексій мав непогану роботу. Хоча – у порівнянні з платнею, яку пропонували Олені - заробляв він там все-таки значно менше.

Так, у пошуках рішення, пройшов місяць. А потім Олені зателефонували і сказали – з понеділка треба виходити на роботу, або на неї вийде хтось інший. Подружжя терміново провело сімейну нараду, і дійшло рішення – Олексій таки піде у декретну відпустку. Бо втрачати шанс, який пропонують Олені, нерозумно. Так і зробили. Олексій написав заяву, оформив документи, навіть отримав декретні – щось близько 100 гривень на місяць. І сів з малим. Про цей період він згадує досить спокійно. Нестерпно важко не було, хоча проблем вистачало. Найперше, майже не залишалося вільного часу. Лише коли малий Максимка влягався вдень спати, тато міг спокійно поїсти, випити кави або навіть подивитися трохи телевізор. Весь інший час витрачався на те, щоб готувати малому їжу, годувати його, одягати (а була зима ) та гуляти. А потім роздягати, годувати, вкладати спати, прибирати іграшки і чекати маму. Втім, Олексій зізнався, що готувати їжу йому завжди подобалось – тож ці обов’язки не надто і дратували. Якщо ж виникали нештатні ситуації, рятував мобільний телефон – мама Олена давала найдетальніші інструкції, що робити, поки вона повернеться.

Так і жили. Досить спокійно і дружно. Єдине, чого уникав Олексій, - це прогулянок по парку разом з іншими матусями. За його словами, чимало молодих мам палять, а він цього не любить. До того ж, особливого бажання щебетати з дівчатками про кашки та памперси якось і не виникало. Тож Максим та Олексій гуляли самостійно. Отак і пролетіло півроку. А потім малого віддали до дитсадка. А Олексій вийшов на роботу. Йому запропонували непогане місце у тій самій фірмі, де працювала Олена.

От ми цю історію слухали-слухали і все-таки не втримались від дурного запитання – а як же чоловіче самолюбство?! Не страшно було, що подумають приятелі? У відповідь ми почули слова, заради яких, власне, і варто було друкувати цей матеріал. Олексій сказав так:

- Тут треба вирішити, для кого і заради кого ти живеш? Заради своєї родини, своїх дітей? Чи заради того, що скажуть якісь дяді та тьоті? Я вважаю, робити треба те, що корисне для твоєї сім’ї. І не перейматися, що там хто сказав.

А ви б так змогли?