Що чути в місті?

– Грошиків малувато. Всі на це скаржаться. За квартиру треба розплатитися. Зарплата маленька, а тарифи на комунальні послуги високі. Та й навчання дороге. За освіту сина треба платити. Так і виходить: половину зарплати – туди, половину – сюди, а сам ходиш – перебиваєшся. І все ж – радієш першому сніжку! Дерева такі гарні! Краса навколо! Так що не все воно так і погано. Просто треба вміти все це помічати, жити з оптимізмом.

– Політику обговорюють. В основному про те, чи правильно проводилися президентські вибори. А так люди говорять про те, що понижується рівень життя в країні, що дітям немає де повноцінно провести вільний час. В основному – бари, ресторани, комп’ютерні клуби та ігрові автомати. А ось, наприклад, заняття танцями платні. Це не всім доступно.

– Зима прийшла в наше місто несподівано, як завжди (сміється). Про це говорять всі. Мені особисто все „сподобалось”: як почищені і дороги, і тротуари, і як вони пісочком посипані. В переносному значенні, звичайно. Бо зранку було ні проїхати, ні пройти. А народ, чую, обговорює святкування 22 листопада – Дня Свободи. Тільки невідомо від чого... Більшість оточуючих оцінює це негативно, і як явище, і як свято.

– На революцію всі збираються їхати. Тобто на святкування її річниці. Студентів будуть везти. І ми з друзями збираємося їхати. Всі по різному цю поїздку сприймають. Та на концерт на Майдані хочеться поїхати, побувати на тому місці, де відбувалися події. А політику мало обговорюють. Хіба що Януковича та Ющенка.
В Кременчуці мені подобається – кінотеатри, культурні події. Ось у нас в ІЕНТі на День студента був КВК.

– Сьогодні свято – День привітань. При зустрічі треба з усіма вітатися. Ми не знаємо, хто його придумав. Але нам вчителька сказала, що цього дня треба всіх вітати – і знайомих і незнайомих. Так що „Здрастуйте!”