«Никого не жалко, никого – ни тебя, ни меня, ни его»

 Про те, як приятельки побили  ученицю  18-ї кременчуцької школи,  писало чимало українських газет. “ТелеграфЪ” також розмістив матеріал про жорстоку  дівчачу бійку (№ 45). Після  цього до редакції зателефонувало кілька жінок. Вони ставили однакове запитання: звідки така жорстокість та ницість у дітей?  “ТелеграфЪ” отримав відповідь на це запитання у штатного психолога кременчуцького міського наркологічного диспансеру Наталі Развадовської.

– Пані Наталіє, перед тим, як іти до вас, ми провели коротеньке опитування – різним дорослим людям поставили однакове  запитання: що впливає на формування жорстокості у підлітків? Більшість респондентів відповіли так: впливають жорстокі фільми зі сценами насильства; жорстокі комп’ютерні ігри “стрілялки”; та жорстокі погані  друзі на вулиці.  Ви згодні з цим переліком?
– Ні.  До цього часу  не з’ясовано, чи насправді жорстоке кіно жорстоко впливає на підлітків. Психологи все ще ведуть суперечки з цього приводу.  Щодо комп’ютерних ігор також не все з’ясовано. Дітям, особливо підліткам, дуже багато речей забороняють.  Їхній спротив та внутрішня агресія  накопичується. На думку психологів,  комп’ютерні ігри  “стрілялки”   допомагають вихлюпнути агресію без особливої шкоди для оточуючих.
– То що ж, на вашу думку, впливає на формування жорстокості у підлітків?
– Сім’я. Маленька дитинка не одразу починає розуміти, що на екрані телевізора показують сцени насильства. Зате вона одразу, ще на внутріутробному  рівні відчуває, як ставиться до неї мама, як до мами ставиться тато, та як вони разом ставляться до дитинки.  Родина – це мікросоціум, у якому дитина отримує перші і найстійкіші навички соціальної поведінки. І вже з ними виходить, коли підросте, у макросоціум – де на неї чекають і погані фільми, і погані друзі. Але це лише потім.
– Отже, сім’я. Але дівчата, які знущалися над своєю приятелькою, були з різних сімей, у тому числі і з цілком пристойних зовні  родин. То в чому ж корінь зла?
– Зовні пристойна родина – не гарантія щирих, теплих стосунків батьків з дитиною. Ми звикли вважати найбільш неблагополучними родини асоціалів – п’яниць, судимих, безробітних. Їхні діти, насправді, мають серйозні проблеми з адаптацією у соціумі. Але ж діти вчителів, медиків, психологів та міліціонерів також перебувають у групі ризику. Наприклад, для них підвищений ризик стати системним наркоманом.
– Оба-на! Це чому ж?
– Скоріше за все, тому, що їхні батьки (в силу специфіки своєї професії) переконані, що краще знають, що потрібно їхній дитині. Звідси витікають дуже жорсткі масові заборони: не робити те, те й те, бо станеш наркоманом, п’яницею, повією та ін. Представники названих професій так переконані у власній правоті, що часто не чують власної дитини.  Звідси у дітей розвивається жага саморуйнації та вихлюпи агресії.
– Чому такі діти вдаються саме до наркоманії?
– У них виникає дуже сильний внутрішній дискомфорт. Підліток сам по собі погано ставиться до себе, не приймає себе таким, як є. А тут ще й батьки жорстко критикують його. Він вважає, що вони теж не приймають його. Звідси виникає думка: я – поганий. Хочеться знайти швидке полегшення, і вони знаходять його в наркотиках.  Але не всі. звісно. Деякі вдаються до більш жорстких, агресивних способів саморуйнації, врешті, до прямої агресії.
– Що таке агресія взагалі?
– Взагалі, агресія – це лише енергія, рушій розвитку. Агресія притаманна кожній живій істоті – просто ми не любимо визнавати це.  Але наявність агресії в дитині  – ще не трагедія.   Головне, куди її направлять – у конструктивне русло чи у деструктивне?
– У яких дітях більше агресії – у тих, кому батьки багато забороняють, чи в тих, кому батьки багато дозволяють?
– І в тих, і в тих. Бо перші батьки надто багато і жорстко забороняють, і з часом загнана усередину агресія буквально розриває дитину та змушує робити дикі – на думку дорослих -  вчинки. Ну, а батьки, які багато дозволяють, не вчать дитину раціональному використанню агресії. Зрештою, виростає дитина “без даху”.
– Які  конкретні  дії батьків формують жорстокість дитини?
– Найважливішу роль відіграє ставлення батьків один до одного, до дитини та до навколишнього соціуму.
– Як впливає на дитину  ставлення батьків один до одного?
– Тяжко  впливає. Якщо батьки вчать дитину, що треба бути чуйним, чемним, щирим, але тато  лає маму, а мама йому часто бреше або теж  лає, або ж називає якимись принизливими прізвиськами, коли розмовляє з подругами по телефону, – дитина запам’ятає схему поведінки батьків. І понесе її далі в життя. Батьки жорстокі один до одного – не фізично, але морально. Такою буде й дитя.
– Як впливає на дитину ставлення батьків до соціуму?
– Зі ставлення батьків до соціуму як раз і виростають скінхеди. Наприклад, батьки відверто гребують такими соціальними прошарками, як бездомні, п’яниці, безробітні. Вони впевнені, що ці люди бруд – вони свинячать у під’їздах, у них воші – і їх треба прибрати з землі.  Не факт, що батьки самі “прибиратимуть” цих людей. Але дитина сприймає батьківську філософію не фільтруючи, буквально. Діти виростають з переконанням, що бездомних та п’яниць треба прибрати! І прибирають. Я пам’ятаю, газети писали, як на Молодіжному молоді хлопці забили бомжа просто за те, що він бомж.
– Яке ставлення батьків до дитини робить її жорстокою?
– Погане ставлення. Батьки мають побачити свою дитину, почути її.
– Але ж вони її і так бачать? А як же? Вони годують її, купують одяг, лікують, якщо захворіє, навіть допомагають вступити до інституту. Хіба цього не досить?
– Ні. Те, що ви перерахували, це просто виконання обов’язків. З дитиною треба говорити.
– Так батьки ж говорять! Вони ж майже щовечора питають: ти їв? Ти зробив уроки? Ти виніс сміття?  Ти знову порвав нові джинси!
– Ви вважаєте це розмовою? Дитину треба почути. Дослухати, що вона розповідає, на що скаржиться.
– Воно, може, й так. Але ж більшість батьків на дитячі скарги відповідає стереотипно: от ми в твоєму віці!!! Типу голодували-недосипали-працювали.  А ти просто лінуєшся!!!
– За будь-якою лінню завжди стоїть реальна проблема.  Якщо я не можу щось зробити, мені зручніше лінуватися.
– Чому все-таки батьки не чують власних дітей?
– Тому, що не можуть прийняти дитину такою, яка вона є. Зрозуміти, що вона – не подовження нас, і не заручник наших нездійсненних мрій, ілюзій та фантазій. Лише згадайте традиційну батьківську фразу: я не зміг  (стати балериною або банкіром), так хоч ти станеш!!!  І спробуй не стати. При цьому не варто забувати, що батьки так чинять ненавмисне.  Часто вони самі не розуміють, що жорстоко поводяться з власною дитиною. Наприклад, більшість батьків розуміють, що побити дитину - це – жорстоко. Але  не розмовляти з нею, не слухати її, відбуватися фразами: “я втомилася”, “мені ніколи” – це теж жорстокість. Дитина, яку не люблять такою, яка вона є, виходить у світ з острахом – вона відчуває, що світ не любитиме її, і боїться його. А, значить, намагається зруйнувати. Звідси і агресія. Адже вона – це лише відповідь на внутрішній страх перед світом.  
– Чому   ми  виховуємо таких дітей?
– Тому, що ніяк не хочемо прийняти реальність. І себе в цій реальності. Ми намагаємося не дозволити  ані собі, ані дитині, ані людям навкруги бути такими, які вони є.
 

Дітей, які вчинили  злочин, пов’язаний з насильством, батьки часто-густо намагаються “відмазати” від покарання. Ходять чутки, що й батьки дівчат, які побили ученицю 18-ї кременчуцької школи, запропонували гроші рідним жертви, аби ті забрали заяву з міліції.
 На думку психологів, така поведінка батьків шкодить дітям. Фактично, це сприяє закріпленню жорстокої моделі поведінки підлітка – адже він засвоює, що його жорстокість, його злочин зійшли йому з рук. На думку психологів, варто дозволити підлітку пережити наслідки власних дій. Але не лише у формі покарання. Він має пройти реабілітаційний курс.

Маленький Толик тріснув лопаткою маленького Ваську – бо той напав на нього і  забрав  машинку. Що роблять дорослі? Хапають Толика, ляскають його по маленькій попі, тягнуть у куток і гримають: стоятимеш тут, розбишака, поки всі діти їстимуть морозиво!!!
 Що відчуває  маленький  Толик? Він відчуває, що світ – це суцільна агресія. На нього напав Васька, потім  він напав на Ваську, а потім батьки  напали на нього самого! Так і живемо.
 Психологи рекомендують: візьміть Толика за ручку, підведіть до Васьки і поясніть: Васі боляче, він плаче, поспівчувай йому.  Лише так – без ляпасів -  можна прищепити дитині співчуття до чужого болю та горя.