Читачка захищає Білорусь та її Президента

Стаття Тетяни Донченко у  №18 “Кременчуцького Телеграфа”  викликає суперечливі почуття. Якщо не сказати обурення. А особливо у мене, білоруски за походженням і національністю, яка вже 25 років живе і працює в Кременчуці. Ціле життя.
І всі ці роки мене зігріває й підтримує думка українців про Білорусь і білорусів. З ким би не довелося розмовляти, тільки-но дізнаються про мою батьківщину, оідразу згадують, що служили там чи їздили на екскурсію, чи бували у справах. І тільки теплі, схвальні, позитивні відгуки про гостинність, доброзичливість, добросусідство білорусів.
У всі роки Незалежності України її керівники, як і керівники Білорусі, зуміли зберегти стабільні, спокійні і добросусідські стосунки між країнами. І це дорого вартує. Принаймні тисячі й тисячі українців, що мешкають у Білорусі, можуть вільно їздити у гості до рідних і навпаки. Без віз, без закордонних паспортів.
Я думаю, що Тетяні Донченко зрозуміло, що судити про цілий народ за свідченням двох його представників, це неправильно. Якщо якийсь  Валерій переводить свій бізнес в Україну, то з цього зовсім не випливає, що “Білоруси не задоволені рівнем життя”. А скільки українців роблять свій бізнес в Росії, Чехії? І це означає тільки одне: вони там знайшли свою нішу, там мають найбільший прибуток. Риба шукає де глибше…
Але журналістці треба було написати “читабельний матеріал”… Дарма, що в журналістиці, як і в медицині, існує правило: “Не нашкодь!”
Я щороку буваю в Білорусі, проводжу свою відпустку у колі рідних. Не судитиму про всю країну. А про своїх близьких і друзів можу сказати упевнено: вони живуть краще, ніж я. Мабуть, вони більше працюють або їм просто більше пощастило.
Торік ми поїхали у відпустку з моєю маленькою онучкою. Вона дуже полюбляє соки “Садочок”. Були приємно здивовані, коли побачили ці соки в усіх магазинах, включаючи простий сільмаг у невеликому селі, де мешкає моя мама. Із задоволенням купували українські цукерки фірми “Рошен”, які продавалися на кожному базарі. Мені було приємно і радісно за Україну.
Тож, якщо українське пиво смачніше, як стверджує автор і її інформатори, то це не означає, що “білоруси не задоволені рівнем життя”, а означає, що українські пивовари кращі. І соки з південних фруктів тут кращі. І дешевші.
А якщо у Кременчуці ледве не на кожному кроці продається білоруська косметика фірм “Бєлкосмекс” та “Вітекс”, то це не означає, що в Україні чи Білорусі поганий президент, а  означає, що білоруські косметологи кращі.
У Білорусі продається українське пиво вдвічі дорожче, а в Кременчуці продається білоруський трикотаж, і жіноча білизна від фірми “Мілавіца” теж вдвічі дорожче, ніж у себе в країні.
Можна багато писати про чистоту і впорядкованість білоруських сіл і міст, про гарні дороги авторка статті й сама згадує.  Під час відпустки довелося мені на маршрутці  поїхати в райцентр за покупками. Так водій вибив усім квитки на касовому апараті, що змонтований в мікроавтобусі, із зазначенням дати поїздки, станції, а потім ще  перепитував: “Пасажири, усі з квитками?” Це до теми про кременчуцькі маршрутки, яку посилено і цілком слушно розвиває “Телеграф”.
Тож вважаю, не варто протиставляти наші країни і людей, не варто монтувати портрет Президента Білорусі  з іншою картинкою.  Це негідно серйозної газети, це мілко, наївно, смішно. Якщо ви маєте думку підприємця, то й пишіть, що це думка  конкретної людини, а не всього народу.

З повагою Г.Кудіярова.