Небезпечні квартиранти. Господар оселі опинився на вулиці завдяки тимчасовим наймачам житла

Обставини склалися так, що Микола Ячевський був змушений надовго виїхати з Кременчука: доглядав хвору матір в селі у Донецькій області. Його квартира стояла зачиненою, за нею наглядав далекий родич. Час від часу Микола Іванович приїздив додому – навідував своє житло. Та одного разу не зміг потрапити до власної квартири, бо там оселилася деяка громадянка Н. зі своєю дорослою донькою.
- Минулої осені я не міг приїхати додому: лежав у лікарні райцентру, було погано з серцем, - розповідає 73-річний Микола Ячевський. – Вже у січні приїхав до Кременчука, щоб підлікуватися в стаціонарі і перевірити квартиру. Приходжу - ключ не підходить, дзвоню у двері – не відчиняють. Нарешті на порозі з’явилася квартирантка. Жінка розповіла, що втратила своє житло, хворіла, а мій родич Михайло Черезов пожалів її і пустив у квартиру з умовою, що тільки-но я приїду, вона звільнить житло. Я переночував у своїй квартирі. На ранок жінка заявила мені, що я у квартирі не житиму, бо їх – двоє жінок, і я заважаю. Я і мій родич просили її по-доброму, щоб шукала іншу квартиру, обіцяли допомогти перевезти її речі. Спочатку вона ніби й погоджувалася, а потім влаштувала скандал і перестала мене пускати до моєї квартири. Я звернувся до дільничного. Він викликав цю жінку і сказав мені: “Дідусю, йдіть відпочивайте, на початку березня житимете у своїй квартирі”.
Та минув час, а інтелігентний  Микола Іванович, поет, і досі поневіряється по друзях та знайомих. Коли він вдруге звернувся до дільничного, той пояснив ситуацію вже по-іншому, сказавши, що не має права виселяти квартирантку. Микола Ячевський подав офіційну заяву до райвідділу міліції (її підписали п’ять сусідів-свідків). Та це йому нічим не допомогло. Правоохоронці порадили звернутися із заявою до суду. Господар квартири дивується: невже, маючи на руках повний пакет документів, що підтверджують його право власності (квартира приватизована), треба відстоювати житло через суд? Він переживає, що хворе серце просто не витримає такої напруги. Воно несамовито калатає в грудях, тільки-но він розпочинає говорити про наболіле, про незручності, з якими доводиться жити:
- Я ходжу у брудній білизні, перевдягтися не можу. Бо всі речі – у шафі у моїй квартирі. Я тридцять п’ять років прожив у своєму житлі, і раптом – така халепа! Я не витримаю цих судів, можливо, квартиру виручу. А сам помру… Нас у матері було семеро дітей, у війну двоє померло від голоду. Я працювати почав з тринадцяти років і ніколи нічого чужого не жадав. Зазнав і голоду і бідності. Але такої людської підступності, як зараз, не міг собі уявити.
Сусіди Миколи Ячевського, подружжя Плахотіних, обурені тим, як  обійшлися з господарем житла  нахабні квартиранти. “Це ж несправедливо! Як це так, якщо ти порядна людина, то хіба не можна домовитися? Сусідка розповідала мені, що квартирантка обзивала господаря, ображала його. Казала, що Микола Іванович п’яниця. А я вже стільки років його знаю, ніколи п’яного не бачила!” – розповідає Віра Плахотіна. Її чоловік Микола налаштований більш радикально: “Та викинути б її з квартири та й усе! Що це таке, за свою квартиру судитися?”
По-доброму квартирний конфлікт не вирішується. “Штурмувати” ж власну оселю 73-річний пенсіонер не в змозі. Тому він ходить до своєї квартири, стукає в зачинені двері. Журналісти “Телеграфа” намагалися поговорити із квартирантами та теж, як і господар оселі, “поцілували” замок.

“Я много, много лет хожу вблизи балкона,
Где я прожил без года сорок лет.
Теперь скитаюсь иль “бомжую” возле дома
Из-за того, что входа мне в свою квартиру нет…”

Так, у віршах, описав потерпілий свою побутову драму.