Фотошарж

Андрій Коваленко (зліва):
– Спокійно, Микола Володимировичу! Тільки спокійно!
Роль буферу між знервованим мером та агресивно налаштованими організаторами заходу достойно виконав голова Крюківського райвиконкому Андрій Коваленко.

На початку слухань до зали набилося близько 1300 кременчужан. Пенсіонерки розповідали, що їх запрошували – ходили по хатах. Вчителі Автозаводського району зізналися, що отримали наказ керівництва – прибути на слухання.

Мер (посередині): 'Я говоритиму з народом зараз!'
Підполковник Гриценко (праворуч): “От-ставить!”
Підполковник Фещенко (зліва): 'Команди хапатися за мікрофон не було, рядовий Мер!'
Роль тамади на слуханнях поділили між собою підполковники Гриценко та Фещенко – обидва члени “Бойового братства”, яке патронує пан Матицин. На початку слухань браві підполковники аж занадто тисли на цивільного мера. Здавалося, ще хвилина, і пролунає команда: “Конвой на сцену!”  І, гупаючи чоботами, влетить конвойний взвод.

- А-а-а-а-а-а!!! Ах, ви ж......!!!!
Народ на слуханнях отримав можливість безкарно лаяти владу. І лаяв від душі.

Підполковник-артилерист (зліва) від імені народу ставить запитання меру. Підполковник – член “Бойового братства”, яке організовувало слухання. Громадянин, що поруч з підполковником, теж ставив запитання від імені народу. Для того, щоб стати народом, він навіть спустився з президії до зали. А потім знову повернувся до президії. Схоже, більшість запитань, поставлених “народом”, зініційовані самими організаторами слухань.

Голова Автозаводського райвиконкому Володимир Коваленко (зліва) бігав туди сюди до кінця слухань. Спершу він тихенько сів у другому ряду президії – там зібралися “протестанти” – пан Куліченко, пан Лисенко, пан Борисов та інші. По ходу слухань Володимир Коваленко швиденько перебіг до першого ряду президії. І присів біля правої  руки підполковника Фещенка (на фото). Судячи з маневрів пана Коваленка, не залишається сумнівів, у чиїй команді він гратиме.

Мер (праворуч): 'Що робить? Ну що мені робить?!'
Підполковник Фещенко (зліва): 'Здаватися, Миколо Володимировичу. Здаватися. Ми, десантники, народ гостинний. Тим, хто нам здається, забезпечуємо гарячий чай, посилений пайок і нашу гостинність'.

Ой, а хто це? А це пан Калашник. На громадських слуханнях він виконував роль “гиганта мысли, отца кременчугской демократии, особы, приближенной…ну, если не к императору, то к  Почетному гражданину Кременчуга г-ну Матыцыну». Як і незабутній Кіса Вороб’янінов, пан Калашник  надував щоки. І – вже від себе – ефектно задирав брови.  Така вона, міміка гігантів.

Слухання затяглися майже на п’ять годин. Народ вилаяв мера. Втомився. І пішов вечеряти. Війна війною, а вечеря – за розкладом. Резолюцію слухань приймали у напівпорожній залі.

- Хоч би допоміг хто додому дійти. Та де там. Поговорили і все.