Нас вибирають, ми обираємо... Визначся, до якого типу виборця ти відносишся

Свідомий  вибір – найкраще, що може зробити виборець. На жаль, більшість громадян приймають рішення під впливом настрою.  До того ж, в останню хвилину. Або годину. Соціологи вважають, що 25 % виборців приймають рішення в останній день, а щонайменше 10 % змінюють його – причому радикально – вже перед самим заповненням бюлетеня. Чому так трапляється?
Автори дослідження “Діалектика виборів” (О. Кудінов, Г. Шипілов) стверджують, що вибір залежить від того, до якого типу  відноситься  виборець. За їх версією, виборців можна поділити на сім основних груп: апатично-індиферентну; стереотипну; непоінформовану; емоційну; ідеологізовану; раціонально сприймаючу; моральну.
Представник апатично-індиферентної групи сприймає ситуацію так: “Не думав, і думати не хочу!”  Йому абсолютно нецікаві політичні ігри. Він, скоріше за все, не піде голосувати взагалі, або проголосує випадковим чином – залежно від моменту. Кількість представників цієї групи  катастрофічно  зростає. Причина – загальна розчарованість виборців.
Представники стереотипної групи (мається на увазі стереотипна поведінка) реагують на вибори так: “Досить! Я вже все знаю і більше нічого знати не бажаю!!!” Ці громадяни голосують, як правило, на підставі раз і назавжди  зробленого вибору, за традицією, прийнятою у їхньому середовищі або родині.
Представник групи непоінформованих  реагує інакше – “Дещо я вже знаю, але хочу знати більше!” Такий виборець відкритий для сприйняття нової інформації, але не налаштований сам її вишукувати. Саме на цю групу виборців орієнтована левова частка політичної реклами. І від того, наскільки вона грамотно зроблена, реально залежить їхній  вибір.
Емоційна група виборців відрізняється тим, що на неї найбільше впливає емоційний заряд, який несе політична реклама. Впливає настільки, що на тривалий час  перекриває інші канали сприйняття. “Емоціоналісти” чітко  ділять інформацію на чорну та білу – жодних  напівтонів. Як правило, емоційна група  постачає  найбільш активних та запеклих бійців певної політичної сили або кандидата. Водночас представниками  емоційної групи найпростіше маніпулювати – і це регулярно використовують політтехнологи.
Ідеологізована група за своїм сприйняттям  найближче стоїть до емоційної. Її представники віддані конкретній ідеологічній доктрині. Будь-який політик, який не поділяє цієї доктрини, для них чужак. Щоб він не говорив, як би не переконував, представники ідеологізованої групи не сприйматимуть його слів. Зазвичай, ця група продукує найбільш агресивно і категорично налаштованих  учасників  виборчого процесу.
Перераховані вище групи  роблять свій вибір, базуючись на ірраціональних мотивах. Від них суттєво відрізняється група  раціонально сприймаючих інформацію виборців. Її представники чітко усвідомлюють власні інтереси. Вони критично вивчають програми кандидатів, цікавляться тим, що вже зробили ці кандидати. А найбільше переймаються вивченням механізму, за допомогою якого політик збирається реалізувати свої обіцянки. Якщо механізм не викликає довіри у раціоналізаторів, або ж його пріоритети не співпадають з пріоритетами політика, раціоналізатор не голосуватиме.

За даними фонду “Демократичні ініціативи”, зі своїм вибором ще не визначився 31 % українських виборців

Громадяни, які відносяться до групи моралістів, зазвичай, роблять свій вибір на базі власних переконань та моральних принципів. Вони практично не звертають уваги на політичну рекламу. А зі своїм вибором визначаються задовго до голосування.
На моралістів та раціоналізаторів найважче вплинути. Застосування до них  маніпулятивних технологій, які так полюбляють використовувати політтехнологи, не дає відчутного результату. Представники груп, схильні до ірраціонального вибору, навпаки, досить часто стають жертвами маніпуляторів від політики.
Отже, маєте шанс визначитися, до якої групи відноситесь саме ви. А, відповідно, і зрозуміти, наскільки вам загрожує перспектива бути використаним  наосліп  у чужій політичній боротьбі.

Автор висловлює подяку за допомогу  в підготовці матеріалу голові правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента” панові Фесенку)