“Получи, фашист, гранату!”

Взагалі-то нам не подобаються  ворожки, провидці та оракули. Але під час цієї  виборчої кампанії “ТелеграфЪ” таки попрацював трохи оракулом.  Ще в лютому ми – спираючись на коментарі колишнього міністра закордонних справ України пана Грищенка – передрікали, що недоторканність депутатів місцевих рад – це розмінна монета у політичній грі, і вона (недоторканність) буде скасована відразу після завершення  виборів (“ТЪ” № 8, “Спекуляції навколо депутатської недоторканності. Кому це вигідно?”)
І що ви думаєте? Її таки скасували!  І вона таки виявилась розмінною монетою у політичній грі. Жодним іншим чином  абсурдні дії Верховної Ради не пояснити. Нагадаємо, 8 вересня 2005 року, за три місяці до виборів, Верховна Рада прийняла закон про недоторканність депутатів місцевих рад. 4 квітня 2006 року, через тиждень після закінчення  виборів,  та сама Верховна Рада скасувала недоторканність місцевих депутатів.  Ті самі фракції, які у вересні голосували за недоторканність, нині проголосували за її скасування. Найперше, це фракція БЮТ  та соціалісти. БЮТ взагалі двічі у повному складі  голосував за недоторканність – і в 2004-му, і в 2005-му роках. У 2004-му навіть лідер блоку – пані Тимошенко – особисто голосувала “за” (тоді вона ще була нардепом). Нині позиція  кардинально  змінилася.
То навіщо ж Верховній Раді треба було гратися  з недоторканністю депутатів місцевих  рад?  У лютому “ТелеграфЪ” процитував пояснення колишнього міністра закордонних справ України пана Грищенка: “Недоторканність місцевих депутатів – це своєрідний “живець”, якого акули української політики підкинули провінційним піраньям. Адже піраньї мріяли про недоторканність, заради неї вони і рвуться  до парламенту”.  Тобто, напередодні виборів партійців на місцях треба було чимось зацікавити – аби вони працювали на рейтинг партії. Спочатку кожен з них рвався на хлібне місце у Верховній Раді. Але Рада не вмістить всіх бажаючих “піраній”. До того ж, там вже сидять свої акули. Тому місцевим партійцям  пообіцяли недоторканність. Адже саме вона найдорогоцінніша – бо дає можливість безкарно займатися сумнівними оборудками.
Після введення омріяної недоторканності, партійні списки в регіонах кардинально змінилися. Звідти зникли прізвища старих партійців. Замість них з’явилися нові. Як правило,  прізвища бізнесменів різного рівня. В Кременчуці такі метаморфози найбільше зачепили соціалістичну та комуністичну партії, а також “Нашу Україну”. У кременчуцьких  Регіонах від початку було мало пролетарів. Взагалі, місця недоторканних  йшли нарозхват, як гарячі пиріжки. Було за що змагатися.
Таким чином  партійне керівництво вирішило проблему амбітних  регіоналів. Але лише на час виборів. Вибори скінчилися. Партійна еліта отримала те, що планувала. І скасувала тимчасову недоторканність депутатів на місцях.  Мавр зробив свою справу. Мавр може прогулятися. До прокуратури. Адже саме прокурори – обласні, крайові та  Генпрокурор уповноважені  порушувати кримінальні справи проти депутатів місцевих рад. Причому без узгодження з місцевою  радою.