У боксі лише дівчата

«Хлопці непогано тримають удар на ринзі... А чим ми гірші?»
Накачані та грубі…Чоловіча хода... Одягнені: одна у синіх трусах та майці, інша у червоних… На руках – рукавиці, у роті – капа. Саме такими ми планували побачити дівчат-боксерок, прямуючи до міського Палацу культури з метою погомоніти про жіночий бокс з професіоналами. Проте ми зустріли на тренуванні маленьких тендітних школярок. Вони небагато знають про знаменитих боксерок, тому не мріють їх наслідувати. Поки що головна мета тренувань – самозахист та підтримання хорошої фігури. Дівчата, які вже надягнули рукавиці, не збираються їх знімати і впевнено говорять, що інші види спорту їм просто не підходять.
– Був оголошений набір до секції жіночого боксу, і мама привела мене на тренування. Але я сама вважаю, що дівчинка повинна вміти постояти за себе, – роз’яснює причину свого захоплення боксом Влада Курінна, учениця 6 класу. – До того ж тренування допомагають бути завжди у гарній формі. Тренуюся два рази на тиждень. У школі ніхто не ображає. Проте тепер точно знаю, що зможу дати відсіч. Та й увечері ходити буде не страшно. 
– По телевізору бачила бої боксерок, зацікавилася, вирішила, що саме цей вид спорту мені підходить, а не гімнастика, наприклад, – у свою чергу зазначає семикласниця Світлана Земляченко. – Не можу сказати, що зараз маю певну мету. Поки що просто подобається тренуватися. У школі знають, що я займаюсь боксом, хлопці не чіпають, навпаки, здається, поважають.  
Часто спортсмени протягом свого життя займаються різними видами спорту, доки не знайдуть те, до чого у них, як то кажуть, лежить душа. Так, одна з дівчат, дев’ятикласниця Санта-Вікторія Дружко, раніше займалася волейболом.
– Одного разу на змаганнях побачила хлопців-боксерів, тоді й зрозуміла, що хочу спробувати себе саме у цьому виді спорту. Хлопці непогано тримають удар на ринзі. А чим ми гірші? Та й фізична підготовка у боксі, вважаю, краща. І тренер у нас дуже хороший.

Нічим суттєвим жіночий бокс не відрізняється від чоловічого
Жінки лупцюють одна одну на ринзі майже так само, як і чоловіки. Принаймні, правила у боксі для всіх однакові. Щоправда, у жіночому – суперник не чоловік, та й місць, по котрих заборонено бити, в учасниць поєдинку трохи більше.
– Обов’язково усі боксерки надягають спеціальні пластикові протектори (щитки), котрі захищають груди. Наявність таких щитків, які фактично захищають частину грудної клітини, обумовило деяку особливість жіночого боксу, на якому більше ударів спрямовуються в голову і менше по корпусу, – розповідає Олександр Ляховий, тренер-викладач спеціалізованої середньої дитячої юнацької школи олімпійського резерву міста Кременчука.
Жіночий бокс розділяється на професійний та аматорський. Бої професіоналок довші (до 10 раундів). Аматорки, які виступають в офіційних змаганнях, надягають захисні шоломи.  Тривалість одного раунду у жінок дві хвилини (проти трьох хвилин у чоловіків).

Найважче у боксі – збирати свої зуби з підлоги рукою у боксерській рукавиці.
Франк Хаббард

Жінки частіше закінчують бій достроково
Переламаний чи розбитий ніс та підбиті очі суттєво псують враження від жіночого боксу, хоча, само по собі, це видовище поки що сприймається, як досить-таки екзотичне.
– Кожен бій складається з кількох раундів (у професійному, зазвичай, з шести чи десяти), – каже Олександр Ляховий. – Основна мета поєдинку – досягти чистої перемоги. Тобто ударами рук у рукавицях «вище пояса» відіслати суперницю у «нокаут» чи «нокдаун». Якщо збита з ніг боксерка зуміла вчасно підійнятися, вона може продовжити поєдинок. У аматорському боксі це теоретично не зменшує її шанси на перемогу. Якщо бій закінчився і ніхто не виборов чистої перемоги, переможницею називається та, яка отримала більшу кількість очок (її удари частіше досягали цілі).

Боксерський словник
Нокаут (від англійського «knock out» – вибивати) – суперниця не впала на ринг, але до рахунку «10» перебуває у напівпритомному стані.
Нокдаун («knock down» – збивати) – суперниця збита з ніг і не піднімається до рахунку «10».
Технічний нокаут – боксерці, через травми якої зупинено бій, автоматично присуджується поразка.

– У «дамському» боксі частіше, ніж у чоловічому (через небезпечні травми) відбувається дострокова зупинка бою, – продовжує тренер. – Зупиняти чи ні вирішує суддя (іноді із залученням лікаря). Таке трапляється, перш за все, тому, що в Україні (та й у всьому світі) дуже мало кваліфікованих боксерок. А особливо важковаговичок. Часто у двобій вступають боксерки з різним рівнем підготовки та різною вагою. Жінки є жінки, вони, як не крути, все-таки  гірше, ніж чоловіки «тримають удар». Та й  шкіра у панянок ніжніша. До речі серед травм у жінок найбільш поширена кровотеча з носа, підбите око чи великий синець на скулі.

Мода й на ринзі мода
Зазвичай боксерки одягають футболки різноманітного фасону та труси (а іноді рейтузи). Одним словом, чоловічі лаштунки. Але іноді про те, що на ринзі все-таки дами, нагадують коротенькі спіднички, одягнені замість хлопчачих трусів. Таким чином войовничі леді роблять видовище більш жіночним.

Полтавщину можна назвати «врожайною» на боксерок
В Україні хороших жінок, які займаються боксом, можна порахувати на пальцях однієї руки. Тому Полтавщину з упевненістю можна назвати «врожайною». Адже в обласному центрі тренується Анжела Торська, чемпіонка Європи з боксу. Дівчина завоювала титул чемпіонки, займаючись аматорським боксом. Але й коли стала на доріжку професіонального спорту, жодного разу не мала поразки. Спортсменка спочатку робила кар’єру у пауерліфтинзі (до речі, штанги тягати теж, м’яко кажучи, не жіноче заняття). Проте вирішила, що бокс – це саме те, що їй потрібно.
– На пауерліфтинг я пішла, щоб схуднути, – говорить Анжела. – Проте досягла своєї мети лише займаючись боксом. Адже після виснажливих щоденних тренувань скинула біля 20 кілограмів.

Лейлу Алі, чемпіонку світу за версіями  WBC та WIBA у другій середній вазі серед жінок, називають найкращою боксеркою світу. Свій останній бій вона провела 3 лютого 2007 року у Йоганнесбурзі, де у першому ж раунді нокаутувала суперницю Гвендолін О'Ніл з Гайяни та здобула перемогу.  Після поєдинку дочка легендарного Мухаммеда Алі заявила, що має намір на деякий час припинити свої виступи на професійному ринзі.

У Торської з Алі «не склалося»
У 2005-му Анжела повинна була битися на ринзі з Лейлою Алі. Проте Лейла мірялася своєю боксерською силою із зовсім іншою спортсменкою. Ті, хто вболіває за Торську, звісно, наполягають на тому, що Лейла просто «злякалася нашої дужої Анжели, і до того ж не хотіла розчаровувати своєю поразкою хворого тата (колишній боксер уже кілька років має хворобу Паркінсона)». Проте є ще інша, зовсім протилежна версія відміни бою  українки з Лейлою: «команда Анжели, ймовірно, вирішила поки що не виставляти її у боях із супротивницями рівня Алі». І дійсно – важко порівняти Торську з її трьома перемогами та Лейлу з 22 (на той час).

Цікавий винахід зробили вчені, аби заохотити народ тримати себе у «формі» . Вони змусили людей одночасно займатися боксом і розмовляти по телефону. 

У Голландії був винайдений телефонний контейнер, де люди мають змогу безкоштовно телефонувати знайомим чи рідним, які мешкають у інших містах. Проте «халяву» необхідно відпрацьовувати вже у процесі набору телефонного номера. У контейнері десять кнопок із цифрами та символами надійно прикріплені до стін. Це своєрідні боксерські груші. Вони «натискаються» за допомогою ударів. Щоб здійснити дзвінок по «міжмісту», вам доведеться натягнути боксерські рукавиці і, насамперед, довбонути по кнопці із зображенням телефонного апарата.  Потім приходить час набору номера, який, оскільки дзвінок міжміський, напевно, складається мінімум із десятка цифр. Отже, вам доведеться стільки ж разів бити по кнопках-грушах. Абонент недоступний? Попробуйте повторити пізніше. Є контакт? Біжіть до намальованого на підлозі червоного кола – говорити можна лише у його межах. До того ж дуже голосно, інакше вас не почує абонент. Як? Ви ще й хочете чути співрозмовника? Тоді вам у інше коло – біле. Воно знаходиться за півтора метра від червоного. Чутно буде виключно у ньому. Говоріть в одному колі – слухайте в іншому. Додаткова зарядка для ніг.
Творці «чудодійного» телефону – голландський дизайнер Аллард Ротерник та його дружина-японка Фемке Бідзілсма. Автори нарікають на те, що у наші дні спілкування по телефону втратило свій «фізичний зміст»: апарати стали майже невагомі, і люди можуть говорити де завгодно, коли завгодно і з ким завгодно, не докладаючи практично ніяких зусиль.