Хто винен: Майдан, Путін чи Порошенко з Яценюком?

1 грудня 2013 року в Києві відбувся Марш мільйонів – 800 тисяч киян вийшли на вулиці на знак протесту проти побиття студентів, що стояли на Євромайдані. Фактично, після подій 1 грудня Майдан в Україні набрав сили і зрештою привів до зміни влади в країні, бо колишній її президент Янукович втік за кордон.

Відтоді минуло два роки. Ситуація в країні змінилася. Прихильники Майдану вважають, що ми отримали свободу та незалежність. Противники Майдану стверджують, що ми отримали розруху. Серед людей похилого віку все частіше лунає фраза: «Якби не Майдан, усього цього не було б!». Водночас автори таких заяв уникають будь-яких оцінок впливу військової агресії Російської Федерації на ситуацію в Україні.

То хто ж винен у ситуації, в яку потрапила Україна? Майдан, Путін чи Президент Порошенко та прем’єр Яценюк?

До другої річниці Маршу мільйонів «ТелеграфЪ» друкує інтерв’ю з двома харизматичними представниками двох протилежних таборів – прихильників Євромайдану та його неприхильників. Звісно, що «ТелеграфЪ» запитав наших експертів не лише «хто винен», а й що нам з цим робити.

«В країні ніхто не займається економікою! Надто багато політизації»

Анатолій Литвиненко, тривалий час очолював Ассоціацію роботодавців Кременчука. У 2013-му році був противником підписання економічної частини Угоди про асоціацію з Євросоюзом, вважав, що немодернізована українська промисловість не витримає конкуренції з європейськими виробниками.

– Анатолію Кузьмичу, ви були противником Євромайдану?

– Та до чого тут взагалі Майдан чи Євромайдан? Ми починали цю розмову набагато раніше, ще восени 2013-го року. Мова йшла про те, чи варто нам поспішати з підписанням економічної частини Угоди про асоціацію з Євросоюзом! Ми виступали за паузу, на нашу думку, така вимога була обгрунтованою.

– Як ви оцінюєте ситуацію в Україні та конкретно в Кременчуці після Майдану?

– В економічному плані оцінюю її як виключно складну. Фактично, відбувається деіндустріалізація країни. Давайте подивимось на цифри, вони свідчать краще за слова. Наприклад, у 2013-му році наш вагонобудівний завод виготовив понад 10 тисяч вагонів. У 2015-му – лише 360! Взагалі припинив роботу сталеливарний завод, а також автоскладальний! Це ситуація в нашому місті. Хочу навести ще кілька цифр, які характеризують ситуацію в Україні в цілому. Дивіться: за 9 місяців 2013 року експорт України становив 55,7 млрд. долари. За аналогічні 9 місяців 2015-го року він склав 7,2 млрд. доларів. Те саме з імпортом: на 2013-й рік імпорт давав суму 61,5 млрд. доларів, у 2015-му – 3,8 млрд. доларів!

– Цифри дійсно вражаючі. З яких джерел ви їх отримали?

– З відкритих джерел, з інтернету, з економічних видань, адже ЦСУ (Центральне статистичне управління, ред.) взагалі не дає ніякої інформації. Це почалося ще з часів прем’єрства Тимошенко. А ви розумієте, якщо в країні таке падіння експорту, немає надходжень валюти, то НБУ (Національний банк України, ред.) втрачає важелі для стабілізації національної валюти! Експорт знизився, валютні резерви ми тепер поповнюємо переважно за рахунок Міжнародного валютного фонду, а не через економіку країни, це дуже небезпечний шлях, ми просто втрачаємо промисловість.

– Хто, на вашу думку, спровокував таку ситуацію – Майдан, військова агресія Російської Федерації чи дії чинної влади в особі Президента Порошенка та прем’єра Яценюка?

– Я б не хотів оцінювати політичну складову ситуації, волів би говорити виключно про економічний бік проблеми.

– Добре, переформатуємо запитання: що, на вашу думку, спричинило таку складну економічну ситуацію в країні?

– На мою думку,  до цього призвела надмірна політизація всіх процесів в Україні – і суспільних, і економічних. В принципі, сьогодні економікою в Україні ніхто не займається. Прем’єр-міністра ми бачимо, лише коли він оголошую з телеекрану про чергове підвищення тарифів на газ. За цей час, за два роки, не було жодного економічного форуму, немає структур, куди б можна було звернутися за консультацією. Нагадаю, з 1 січня 2016-го року вступить у дію економічна частина Угоди про асоціацію з Євросоюзом, яка стосується вільної торгівлі з Єврозоною. Відповідно, Росія запровадить проти нас свої санкції, вони вже повідомили, що вводитимуть ввізне мито на українські промислові товари. Зараз такі товари потрапляють на територію Росії за нульовою митною ставкою, після введення санкцій митна ставка становитиме 10-12% для промислових товарів. Відповідно, вони здорожчають і стануть неконкурентноспроможними за ціновими характеристиками. Це дуже серйозний ризик для промисловості, втім уряд не спілкується з промисловцями з цього питання, я взагалі не бачу роботи економічного блоку уряду.

– Анатолію Кузьмичу, українські промислові товари неконкуретноздатні, бо українські підприємства не модернізовані. Що заважало власникам модернізувати підприємства, адже вони мали на це 20 років?

– Я б не говорив, що вони мали 20 років. Після розвалу Союзу настали роки виживання, коли неможливо було займатися модернізацією, ви пам’ятаєте, що був період, коли навіть національної валюти не існувало, один лише бартер.

– Дійсно, таке було, та водночас за цей період власники підприємств – Рінат Ахметов, Віктор Пінчук тощо – спромоглися стати мільярдерами. Чому ж вони не спромоглися на модернізацію своїх підприємств?

– Спрацювало багато чинників. Непрозора приватизація відіграла свою роль, ми пам’ятаємо, що в нашому місті була взуттєва фабрика, потім її приватизували за копійки, те саме сталося з кондитерською фабрикою, яку теж приватизували за копійки...

– То що нам робити?

– Займатися економікою. Іншої відповіді у мене немає. Не можна замінювати економіку політикою, бо тоді економіка перестає працювати.

«Призначати просто хороших простих людей в уряд – безглузда ідея. Потрібні професіонали»

Світлана Овчаренко, тривалий час викладала в Кременчуцькому національному університеті ім. Остроградського, наразі приватний підприємець, співорганізатор кременчуцького Європейського клубу. У листопаді 2013-го саме вона подала офіційну заявку на перший мітинг Євромайдану в Кременчуці. І провела його попри судову заборону.

– Пані Світлано, ви прихильник Майдану?

– Я хочу чітко пояснити свою позицію. Я– не прихильник виходити на Майдан щодня чи щотижня, як тільки тебе щось не влаштовує. Майдан – це останній засіб донести свою позицію уряду, якщо тебе не чують і всі інші законні засоби ти вже використав. У 2013-му році ми вийшли на Майдан, бо Янукович та уряд не захотіли нас чути, вони дозволили собі публічно начхати на народ та його думку – просто поставили нас перед фактом, що вони тут вирішили більше в Європу не ходити. 

– На вашу думку, чинний уряд та Президент Порошенко вас чують?

– Є чимало претензій і до Президента, і до уряду. До уряду – набагато більше, бо Президент хоча би хороший дипломат і досягає успіхів на міжнародному полі, а успіхів уряду взагалі не видно. Темпи, якими йдуть реформи, просто жахливо повільні. Страшно, що українці знову втрачають шанс змінити своє життя, втрачають можливості для змін. Але я не бачу тут злісного саботажу з боку уряду, скоріше вони просто не вміють робити так, щоб стало краще. І реформи робити не вміють.

– Як ви оцінюєте економічну ситуацію в країні? У чому причини розрухи та безробіття?

– Ситуація складна. Існує багато об’єктивних причин, які на це впливають. Війна, розв’язана Росією, впливає на економічну ситуацію. Розрив торгових зв’язків з Російською Федерацією теж впливає на ситуацію. А от щодо безробіття я, можливо, скажу крамольну річ – я не бачу особливого безробіття, натомість я бачу інфантильність, інертність та безініціативність з боку громадян. Бачу це інфантильне очікування, що прийде якийсь добрий дядя з уряду і дасть їм роботу і гарну зарплату. Відповідно, пасивність громадян, патерналізм, небажання вчитися, призводить до того, що безробіття зростає, хоча в той же час існує чимало вакансій з гарною зарплатою, тільки треба мати відповідну кваліфікацію, щоб таку зарплату отримувати. Я, наприклад, щиро радію, що з нашого лексикону нарешті зникає слово «получка», яке асоціює зі словом «подачка».

– О, щодо подачок. Ви оформили субсидію на оплату комунальних послуг?

– Ні, не оформила. І маю чимало знайомих, друзів, які теж не оформили субсидії. Мабуть, саме цей популізм нашого уряду найбільше мене і не влаштовує. Ця урядова позиція – «ми вас обігріємо», «ми вас врятуємо від бідності»! Не треба мене обігрівати і рятувати від бідності, створіть прозорі некорупційні умови життєдіяльності в цій країні, щоб я могла вільно працювати і заробляти гроші на оплату власних потреб. І мені не потрібна буде субсидія, яку уряд надасть, якщо захоче, чи не надасть, якщо перехоче. Так, я маю визнати, що в нас дуже незбалансоване податкове навантаження, яке заважає нормально працювати. Та водночас вражає інфантильність та економічна безграмотність наших громадян. Наприклад, я читала у фейсбуці пост одного таксиста, він скаржився, що у його тещі дуже мала пенсія і він має їй допомагати. Хтось запитав, чи платить цей таксист податки? Той відповів: та ні, рєбята, ви що, це дуже дорого, чому я повинен віддавати комусь купу грошей! Тобто, маємо людину, яка вимагає високих пенсій, але не хоче сплачувати податки і навіть не замислюється, звідки ж візьмуться кошти на пенсії, якщо громадяни не платитимуть податки! І це дуже поширена позиція. 

– Наразі певні громадяни все частіше кажуть: «Навіщо все це, хіба було погано за Януковича!». Чим вам було погано за Януковича?

– Влада Януковича була якою завгодно, але не українською. Вони працювали на своє збагачення, збагачення свого клану і все.

– Хіба чинна влада не працює на своє збагачення? Статки Президента зростають фантастичними темпами.

– Так, до влади є чимало питань. Найважливіше – це відсутність помітного прогресу, розвитку, впровадження реформ.

– То хто винен у ситуації, яка склалася в країні: Майдан, Путін чи Президент з прем’єр-міністром?

– А можна з цих варіантів не обирати жоден? Бо найлегше призначити одного винного за все. Та так не буває, бо інакше все б просто і вирішувалось – поміняти винного і все стане добре. Та так не стає, бо ми несемо солідарну відповідальність за те, що коїться в країні. Так, кожен з нас особисто несе відповідальність – за те, що не ходимо на вибори, і за те, що, прийшовши на вибори, обираємо не професіонала, а того, хто дав нам найбільше фіолетової фарби та безкоштовних печеньок. Це треба визнати. Бо не лише один Опозиційний блок винен у всьому, або країна-агресор Росія, або Порошенко та Яценюк.

– Що треба робити?

– Вчитися, вдосконалювати свій професіоналізм, працювати добре, звикати жити за своїми економічними можливостями і не очікувати подачок з неба. А також розуміти, що влада – це лише наймані менеджери, яких ми найняли і можемо поміняти, якщо вони не виконують роботу. Та перш ніж міняти, треба чітко зрозуміти, кого ми поставимо замість них. Бо коли кажуть, що треба вигнати з уряду усіх політиків та чиновників і поставити туди героїв АТО, кіборгів, учасників Майдану та простих хороших людей, то це – безглузда ідея. Бо недостатньо бути простою хорошою людиною, щоб керувати країною. Треба бути професіоналом. Популізм – дуже небезпечна річ. Популярна в народі, але дуже небезпечна.