Чи поміняють директора МПК Ситника на темну мерську «конячку»

Закінчилися новорічні свята. Традиційно в цей період міський Палац культури (МПК) показав дітям 23 новорічних спектаклі. Новорічна казка називалась «У країні ігор та розваг». Святкові казки у МПК мають сталу славу, «ТелеграфЪ» чув, як співробітники виконкому, які возили дітей на велику державну Київську ялинку, казали, що кременчуцькі казки цікавіші, ніж київські, а костюми акторів гарніші.

«ТелеграфЪ» вирішив розпитати директора МПК Сергія Ситника про творчість, про подальшу долю палацу – чи робитимуть там нарешті капремонт – а також про долю самого директора. Адже після перемоги на виборах партії «Поруч» та обрання нового мера, ми спостерігаємо, як владна команда змінює геть усіх керівників комунальних підприємств і ставить на ключові посади виключно «своїх людей». 

Куди подівся Дід Мороз?

– Сергію, куди подівся Дід Мороз? Чому в новорічному дитячому спектаклі не було традиційного Діда Мороза?

– Дід Мороз у нас був у фойє, під ялинкою, а в самому спектаклі він не вписався у сюжет. Власне, це історія про новорічні пригоди Кота у чоботях, який бореться зі злим Шулерхендом. У нас там і лепрікони були, і ельфи, і шахові фігурки, тулити до них ще й Діда Мороза було б зайвим.

– Хто переміг – Кіт чи Шулерхенд?

– Звісно, Кіт. Поки що добро в наших казках перемагає. Злий Шулерхенд, який намагався всіх перетворити на ляльок і смикати їх за мотузки, сам став такою лялькою. У фіналі він – вже як лялька – співає: «Як весело і як приємно, коли керує хтось згори таємно!».

– Ти грав Шулерхенда, чому обрав собі негативного персонажа, а не геройського Кота?

– У нас в палаці діє така система – на сцені спільно працюють діти-актори та дорослі.

Головну роль (Кота) грає дитина, на сцені її підтримують дорослі актори – Валентина Володимирівна (Королева), я (Шулерхенд), Сергій Артеменко (Гросмейстер).

– Скільки дітей брало участь у новорічному спектаклі?

– Близько 300.

– Скільки часу пішло на репетиції?

– Півтора місяці.

– Скільки дітей подивилися новорічну казку?

– Десь близько 9200. Ми відпрацювали 23 спектаклі, на кожен приходили 500, нехай 400 дітей.

– Скільки палац заробив?

– 201 тисячу гривень, це дозволило нам купити освітлення на одну штанкету, далі зможемо використовувати його в інших спектаклях. Новорічні свята – наша єдина можливість щось заробити і придбати хоч якусь техніку, у попередні роки ми купували мікрофони, цього року – освітлення.

Чи відремонтують міський палац?

– Чи посунулась хоч трохи справа з капітальним ремонтом МПК?

– Так, нам начебто обіцяють у поточному році провести реконструкцію протипожежної системи палацу, на це заплановано 1,5 мільйони гривень. Перед Новим роком я подавав до виконкому два кошториси – на реконструкцію протипожежної системи (1,5 млн. грн.) та на реконструкцію системи вентиляції (38 млн. грн.). Але вентиляція дуже дорога, цього року не обіцяють зробити.

– Наскільки вірогідно, що протипожежну систему таки реконструюють? Адже ще за часів Бабаєва обласні пожежники двічі намагалися закрити МПК через застарілу протипожежну систему та небезпеку, яка через це чатує на глядачів, тоді проблему так і не вирішили.

– Сподіваюсь, що у 2016-му таки зроблять, вже тягти нікуди, восени пожежники знову збирали нараду, прямо казали, що вже час нас і штрафувати, бо нічого поки не поліпшилось.

– Проект реконструкції систем палацу вже існує?

– Так, він розроблений, восени 2015-го його отримали. Там передбачена заміна протипожежної системи, системи вентиляції, освітлення, ще заплановані роботи по фасаду будівлі.

– Скільки коштував проект?

– Десь близько 700 тисяч гривень, це ще за цінами 2013-го року, його ж тоді замовляли.

– Якщо проект не реалізований протягом певного часу, він втрачає чинність, його треба буде робити наново. Скільки маєте часу на реалізацію проекту реконструкції палацу?

– П’ять років. В УКБ (Управління капітального будівництва, ред.) сказали, що загалом на виконання робіт потрібно десь 110 мільйонів гривень.

Про вертляве крісло директора МПК

– Тепер головне запитання: чи хитається під тобою крісло директора МПК?

– Ні, воно крутиться – воно на коліщатах.

– Чекай, запитання цілком серйозне. Ми бачимо, як нова владна команда усюди міняє керівників комунальних закладів. Судячи з нових призначень, головний критерій відбору – участь у виборчій кампанії нового мера, а ти там участі не брав. Що скажеш?

– Скажу, що відчуваю коливання крісла. Так, ситуація дещо змінилася – поки тривали новорічні ранки, працювало правило: на переправі коней не міняють, не міняють і директорів МПК, та наразі свята скінчилися. Крім того, мер, коли відвідував МПК на свята, залишився невдоволеним станом туалетів – це стара проблема, коли в день відбувається по три новорічних спектаклі, вбиральні відвідують десь півтори тисячі дітей. Прибиральниці працюють ретельно, проблема у застарілій системі вентиляції, адже палац більше 40 років без капітального ремонту.

– То які претензії можуть бути у мера Малецького? Адже, перш, ніж стати мером, він чотири роки служив віце-мером і відповідав за галузь культури – мав би добиватися капітального ремонту МПК.

– Це запитання не до мене, мабуть, тоді не було таких можливостей. А щодо посади директора, то це прерогатива міського голови – призначати або звільняти директора міського Палацу культури. Свого часу мене призначав Глухов...

– І не звільнив навіть Бабаєв, хоча претензії теж озвучував!

– Дійсно, покійний мер не всім був задоволений, та його, мабуть, влаштовували наші спектаклі, творчий рівень колективів палацу.

– Ходять чутки, що без керівної посади залишився головний віджей провладної команди Андрій Редькін, який на виборах влаштовував мітинги за участі бабусь. Існують побоювання, що його можуть призначити на посаду керівника міського відділу культури або директора МПК, адже усі інші члени «фіолетової» команди – Пелипенко, Проценко, Бокован, Усанова тощо – вже отримали керівні посади. Що кажуть у вашому середовищі?

– Не знаю, я не цікавився, про роботу цієї людини нічого не знаю. А щодо заміни начальника відділу культури Кондрашова – то, на мою думку, це дуже недоречно. Він дуже тямуща людина, «в теме», як то кажуть, пройшов шлях від вчителя музики до директора музичної школи, потім директора палацу культури. Він розуміється на цій сфері, навіть на нарадах це видно – поки хтось із директорів щось пропонує, Кондрашов вже знає: це можна зробити, а це – неможливо або дуже витратно. Мені здається нерозумним міняти професійну людину на когось, кого доведеться смикати за ниточки і все за нього робити.

– Так ти ж сам у новорічній казці співав: «Як весело, як приємно, коли керує хтось згори таємно!». Ми ж неодноразово пересвідчувались, що будь-якій владі перш за все потрібні маріонетки.

– Так, життя – не казка. На щастя, хоч у наших казках ще досі перемагає добро.

Розмову вела Лариса АРТЕМЕНКО