Вулицями декомунізованого Кременчука-3

Чиє ім’я тепер носить твоя вулиця?

На жаль, виконуючи закон про декомунізацію, не так багато їх назвали на честь видатних кременчужан та людей, пов’язаних з містом. «ТелеграфЪ» завершує цикл публікацій про таких людей. Сьогоднішню підбірку об’єднує те, що в ній присутні імена учасників визвольної боротьби різних часів, у тому числі й наших героїв-сучасників. Адже сумна історія твориться на наших очах.

Вулиця Миколи Міхновського

Довжина вулиці – 290 , знаходиться на Лашках. Колишня назва – вулиця Ворошилова. Климент Ворошилов - військовий та політичний діяч, маршал Радянського Союзу. У квітні 1919 р. був одним із керівників операції з жорстокого придушення Куренівського повстання проти більшовиків у Києві. Брав участь у створенні ЧК і придушенні Кронштадтського повстання 1921 р. Один із організаторів масових репресій у Червоній Армії.
Микола Міхновський (1873-1924), чиє ім’я тепер носить вулиця  – перший ідеолог українського націоналізму, організатор війська. Видатний громадський і політичний діяч, адвокат, публіцист. Міхновський чітко сформулював кінцеву мету української національної боротьби: «Одна, єдина, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі». З Кременчуком певною мірою пов’язана його політична діяльність.
У 1902 році заснував Українську народну партію (її членів ще називали «самостійниками») і проголосив своєю метою боротьбу за незалежність України. Боротьба почасти набувала радикальних рис. У 1904 році, коли Росія святкувала 250-річчя «приєднання Малоросії», УНП на знак протесту підірвала у Харкові пам'ятник російському поету Пушкіну.
У 1917 році він разом зі своїми «самостійниками» ввійшов до складу Української Центральної Ради та почав розбудовувати українське військо. У 1918 році примкнув до гетьманського руху Павла Скоропадського. Згодом гетьманат Скоропадського було повалено, на зміну йому прийшла Директорія (на чолі з головою директорії Володимиром Винниченком та головним отаманом Симоном Петлюрою). Ставлення Міхновського до Директорії було критичним, і він робить невдалу спробу її повалення та встановлення військового режиму. Остання його політична акція саме була пов’язана з Кременчуком – сюди він їхав до командира Запорізького корпусу полковника Болбочана. Проте Болбочана заарештували за наказом Петлюри. Міхновський захворів на тиф, потрапив до лікарні, а згодом його арештували більшовики, які ввійшли до Кременчука, але відпустили на прохання інтелігенції.
У 1924 році Міхновського заарештувало радянське ДПУ(державне політуправління), згодом відпустило. Але цього ж року він помер за загадкових обставин.

Провулок Кузьми Дерев’янка

Довжина провулку на Чередниках – близько 350 м. Колишня назва – імені Івана Бабушкіна, більшовистського діяча, соратника Володимира Леніна.
Кузьма Дерев’янко (1904-1954) - генерал-лейтенант, воєначальник, військовий розвідник, визволитель Кременчука.
Відомим на весь світ його зробив один-єдиний підпис: від імені Радянського Верховного Головнокомандувача він підписав Акт про капітуляцію Японії, який фактично поставив крапку у Другій світовій війні. На той час генерал-лейтенанту Дерев’янку, професійному військовому, був 41 рік, і він став наймолодшим учасником церемонії підписання акта. Посмертно в 2007 році удостоєний високого звання Героя України. До речі, японську мову він почав вивчати з юнацьких років, коли навчався у школі військових старшин, а згодом опанував і японську писемність. Жага до навчання та знання мов привела його у військову розвідку.
У 1941 році Дерев’янко був начальником розвідвідділу Північно-Західного фронту, у 1942 році став начальником штабу 53-ї армії Північно-Західного фронту.
Із 53-ю армією брав участь у визволенні Харкова, Полтави, Кременчука, форсував Дніпро.
У 1945 році Кузьма Дерев’янко, крім почесної місії підписати Акт про капітуляцію Японії, дістав наказ від керівництва СРСР відвідати Хіросіму та Нагасакі після ядерного бомбардування та скласти звіт. Там він дістав велику дозу опромінення, помер у 50-річному віці.

Вулиці на честь сучасних героїв

Після декомунізації деякі вулиці носитимуть імена наших сучасників – героя Майдану Ігоря Сердюка та героїв АТО. 14 квітня минуло два роки з того часу, як розпочалася війна на сході країни. За цей час вже загинуло 27 кременчужан. Ще п’ятьох бійців ми втратили з різних причин. Більш детально – в сюжеті «Воїни світла» на сайті  telegraf.in.ua.
Імена трьох загиблих тепер носять вулиці Кременчука. Влада обіцяє, що імена інших героїв даватимуть вулицям у житловому масиві «Озерний», де незабаром розпочнуть виділяти ділянки бійцям АТО.

Вулиця Ігоря Сердюка

Довжина вулиці – 1,7 км. Вулиця розташована в центрі міста, колишня назва вулиці – Жовтнева.
Ігор Сердюк, чиїм іменем тепер названа вулиця – герой Небесної Сотні. Він загинув у 44-річному віці 18 лютого на Майдані в Києві. Був прапороносцем 9-ї сотні Самооборони. Ігоря підстрелив снайпер, коли він встановлював барикаду біля між провулком Кріпосним та вулицею Інститутською.
На Майдані Ігор був із перших днів та пробув там майже два місяці до моменту своєї загибелі, час від часу навідуючи свою родину у Кременчуці. Товариші характеризували його як надзвичайно патріотичну людину. У загиблого залишилася донька-студентка.
Посмертно Ігорю Сердюку присвоєне звання Героя України. 
Точилися суперечки довкола того, яку вулицю назвати на його честь. Від громадськості лунала ініціатива про перейменування Першотравневої, де герой Небесної Сотні мешкав зі своєю родиною. Проте до цього часу Першотравнева не перейменована.

Вулиця Майора Борищака

Довжина вулиці – близько 700 м, розташована в центрі. Колишня назва вулиці – Цюрупи. Олександр Цюрупа – більшовик, радянський державний і партійний діяч, учасник встановлення радянської влади в Росії, член ЦВК СРСР, народний комісар продовольства, ініціатор запровадження продовольчої диктатури та створення продзагонів, які забирали зерно в селян, так званих «кулаків».
36-річний майор Олексій Борищак, чиє ім’я тепер носить улиця, загинув під Іловайськом у серпні 2014 року, але тривалий час вважався зниклим безвісти – спочатку був похований на Алеї Героїв у Дніпропетровську, оскільки не був опізнаний. Ідентифікували його тіло лише в 2015 році за аналізом ДНК і 13 березня цього ж року перепоховали у Кременчуці, де живе його родина. В Олексія залишилася 10-річна донька.
Олексій Борищак – професійний військовий, служив у танкових військах. Під час АТО був заступником командира першого батальйону 93-ї бригади ЗСУ. Під час виходу з Іловайського котла він прикривав вихід своїх солдат з оточення.
За мужність і самовіддачу нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня посмертно.

Вулиця Олексія Древаля

Довжина вулиці – 3,7 км. Колишня назва вулиці – Петровського. Григорій Петровський - радянський державний і політичний діяч. Був одним із ініціаторів створення ВЧК (чекісти боролися з «контрреволюцією») та організації Голодомору 1932–1933. У 1922 р. з боку УСРР підписав Договір про утворення СРСР. Обіймав високі посади у комуністичній партії СРСР.
Олексій Древаль, боєць 93-ї механізованої бригади, загинув у серпні 2014 року у котлі під Іловайськом. Точніше, він дістав важке поранення – була перебита артерія на стегні. Товариші по службі намагалися врятувати Олексія – несли важкопораненого на собі, намагаючись вийти з оточення. Потрапили під обстріл замість обіцяного «коридору». Вибиралися з котла полями та болотами. Поранений Олексій стік кров’ю. Він трохи не дожив до свого 30-річного ювілею. 
Трохи згодом стало відомо, що перед смертю Олексій віддав каску своєму товаришу, сказавши, що йому вона потрібна більше.
В Олексія залишилося двоє малих дітей – донька та син. На вулиці, яка тепер носить його ім’я, Олексій Древаль мешкав зі своєю родиною.
Посмертно нагороджений орденом «За мужність» Ш ступеня.

Вулиця Лейтенанта Покладова

Довжина вулиці – 750 м, розташована в центрі. Колишня назва – на честь Карла Маркса, німецького філософа, соціолога, економіста і політичного діяча. Основоположник ідеології марксизму (політичної теорії про діалектичний та історичний матеріалізм, класову боротьбу). Разом з Фрідріхом Енгельсом склав «Маніфест Комуністичної Партії». Його особа використовувалася для пропаганди комуністичного тоталітарного режиму.
Андрій Покладов, на честь якого вулиця отримала нове ім’я, був командиром батареї 128-ї гірсько-піхотної бригади. Загинув у бою під Дебальцевим. Про це стало відомо 19 лютого 2015 року: дружині бійця зателефонував терорист і повідомив, що її чоловіка вбили, описав його особливі прикмети. Андрієві було 42 роки.
На Дебальцевському плацдармі в той час точилися запеклі бої, і лейтенант Покладов вважався безвісти зниклим. Про те, щоб забрати його тіло, з бойовиками домовлялися волонтери.
Нагороджений посмертно орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Продовження. Початок у №13 та 14У публікації використані статті істориків
Д. Вирського, Н. Музиченко, матеріали Вікіпедії, проекту «Кроками світових геніїв».