«Цигарки и махорка - населенню»

Чомусь захотілося нам погортали шпальти кременчуцьких газет. Мабуть, за звичкою. Адже ще не так давно кожного листопада ми завжди публікували щось пов’язане із «червоною» датою – 7 листопада. Ворушимо гори пожовклих підшивок з історією міста у бібліотеці та музеї Кременчука. Найстаріші примірники – 1946-го року, «Робітник Кременчуччини». Із затертих сторінок минулого махає рукою товариш Сталін, а кременчужани зізнаються йому у любові прямо на виборчих бюлетенях. Ось «гнівне слово мостозаводців» до презренного авантюриста підлого Берії. А тут «Глаза коммуниста», «Хороша країна Болгарія» та «Туристом по братській Польщі». Поруч школярі скаржаться, що їм нічим писати – у крамницях немає учнівських пер. У крюківській бані довгі черги та шпарить гаряча вода, а у прально-банному комплексі працюють самі бракороби. Повним ходом іде «кінофікація Кременчука та району», а Микола Васильович одним із перших придбав телевізор «Рекорд». Діти лізуть по головах до каси «Більшовика», а глядачі «Аврори» здивовані – там переобладнали звичайний екран на широкоформатний. Газети пишуть українською, а на сторінках з’являються статті про Великого Кобзаря, Лесю Українку, Коцюбинського.

Лікар із першої лікарні – грубіян, завідувачка магазину № 31 – «порушник радянської торгівлі», а в ательє пошили таке пальто, що «сором на люди з’явитися». І всі скарги – не анонімки. Та завжди містять конкретне ПІБ та посаду порушника.

Про керівників міста на шпальтах ані слова. Їх наче немає. У 50–60-хх роках згадують раз на квартал фразою «такий-то доповів на сесії…». Ніякого піару міських діячів. Мовчать і про кримінал – про пригоди ані рядка. Наче злочинів і не існує. Зустрілись хіба що «махінатори з пивзаводу», що наживались на скляній тарі.

Є й заголовки-мрії – «Знижено ціни на проїзд в автобусі і таксі», «Знижені ціни на квитки на кіносеанси», «Котеджі робочим». Та статті, де розповідають, що «за три місяці нові квартири отримали майже 6 тисяч кременчужан»… Із роками на сторінках газет змінюються портрети вождів, стає все більше тошнотно-пафосних назв, меншає скарг кременчужан… Про що писали та що робили у Кременчуці десятки років тому? Пропонуємо разом із нами погортати ті пожовклі сторінки.

«В нашій країні сімейне життя не є особистою справою…»

«Борис Федорович шукає розваг…» – стаття з цієї ж серії. Розпровідає про «моральну розбещеність електромеханіка, якого за моральний розклад і ганебну поведінку в побуті виключено з рядів КПРС». Діставалось і любителям «пропустити» чарку-другу: свої портрети знаходили під заголовком «Хуліганів – до відповіді!» та подробицями походеньок.