"Все частіше виникає питання: а заради чого ми тут?"

Волонтер Іван Колесник в минулі вихідні їздив у відрядження на передову та відвозив провізію, яку до редакції "Кременчуцького Телеграфу" щоденно приносять небайдужі кременчужани, а також допомогу, яку самому вдалося дістати. Іван вже не вперше возив передачу для підтримки наших бійців. "Телеграф" з'ясував, які саме складнощі виникають у роботі волонтерів і мобілізованих бійців. Виявилося, їх чимало.

- За минулу поїздку, котра тривала протягом двох діб, я відвідав два населених пункти на передовій. У них навіть назви майже однакові — Новогродівка та Новогородівка. У перше селище ми потрапили вночі з суботи на неділю, хлопці спали, ми теж трохи перепочили. Та вже під ранок рушили далі. Тут для бійців батальону "Правого сектору" ми лишили передачу від дніпропетровських волонтерів, яку підхопили по дорозі на фронт. Таку взаємодопомогу волонтери часто практикують. Близько четвертої години ранку я і хлопці, котрі їхали зі мною, рушили далі, в бік Горлівки. Поблизу неї розташувався другий населений пункт і місце нашого кінцевого призначення — Новогородівка. Сюди мобілізовано наших кременчуцьких пацанів.

- Що привезли у якості гостинця?

- Те, що й зазвичай. Одяг, нижню білизну, форму, засоби особистої гігієни, воду, продукти харчування, в основному такі, що мають довгостроковий термін придатності і зберігання. Всього багажу на півтори тони. Серед їжі в основному крупи, макаронні вироби, овочі, консервація та консерви, а також сигарети. Цього разу волонтер Юрій з кременчуцького магазину “Станочник” передав хлопцям вогнегасник та ціпки для бензопили, за що йому окрема і велика дяка!

- Як часто Ви доправляєте допомогу на Схід?

- На початку війни їздили щотижня, зараз частіше користуємось послугами "Нової пошти" це досить оперативно і цілком зручно. Але іноді й їздимо, як бачите. Там — наші друзі, з хлопцями тримаємо постійний телефонний зв'язок.

- Які настрої панують на передовій, за кілька кілометрів від противника?

- Сепари дійсно розташовані на сусідньому териконі, в парі кілометрів від наших бійців. Вони підступні й брехливі, не стримують обіцянок, шантажем намагаються примусити українських героїв здавати позиції. Втім хлопці стоять на своєму! Однак, чим далі, тим складніше це вдається, можна сказати, що на фронт прийшло загальне розчарування владою та державою. Все частіше виникає питання: а заради чого ми тут? І це не дивно, адже мобілізований боєць воює, живе в нелюдських умовах і отримує зарплатню від 3 до 5 тисяч гривень. А вдома у нього є сім'я, яка може втратити батька, брата, сина, яку потрібно годувати.. Все це надто сумно.

- Часто стріляють там, на лінії вогню?

- Вдень не чутно, а вночі, звісно, обстріли продовжують тривати, ми продовжуємо втрачати наших хлопців попри всі перемир'я та лже-домовленості політиків. Наші бійці використовують кулемет 1944 року виробництва, важку артилерію відведено, в наявності є тільки деяка малокаліберна стрілкова зброя. Тож, висновок очевидний, Україна втомилась від цієї виснажливої війни.

- То які наші загальні перспективи, на Вашу думку?

- Будемо стояти доти, доки буде треба, і допомагати тим, хто знаходиться на лінії фронту, так само, стільки, скільки буде треба. Це все.