БЛОГЪ: Колишній вчитель про неєвропейські українські школи

Ще видатний німецький педагог початку ХІХ століття, послідовник Песталоцці, А. Дістервег сказав про вчителя таке: «Найважливішим явищем у школі, найбільш повчальним предметом, найживішим прикладом для учня є сам учитель. Він — уособлений метод навчання, саме втілення принципу виховання».

Недавно в одній з шкіл Кременчука учні старших класів написали твори на тему «Яким я бачу ідеального вчителя». Навряд, чи вони читали Дістервега, хоча з урахуванням сучасного рівня інформаційних технологій сьогодні це не складно, але їхні судження про ідеального вчителя досить тісно переплітаються з позицією великого педагога.

Наприклад, ось таке: «Вчителі – це одні із найважливіших людей в нашому житті. Вони не тільки навчають нас предметам, але і формують нас, як особистостей. Тому від них багато вимагається. Вчителем не може стати будь-яка людина, адже для цієї професії необхідно мати великий запас знань, навички, уміння і головне – бажання самої людини».

Або таке: «Для мене ідеальний вчитель це той, що зможе не просто навчити, але і знайти спільну мову з учнем, допомогти знайти йому свій життєвий шлях. І просто людина, яка не зупиняється на досягнутому, людина, яка удосконалюється з кожним днем і не боїться зробити помилку».

Якщо врахувати сьогоднішню повзучу пошесть репетиторства, то цікавою буде і така думка: «В кожної людини свої ідеали. Для мене ідеальний вчитель – безкорисний. Адже він повинен працювати не задля заробітку чи кар’єри, а для виконання свого завдання – давати знання. Він повинен повністю віддаватися своїй роботі, очікуючи від учнів сприйняття».

До речі. В європейських країнах, куди ми, як говорить наша влада, тримаємо курс, репетиторство не так поширене, а якщо наявне, то має етичні норми.

Наприклад, вчитель в Польщі не буде давати приватні уроки тому учневі, якого він навчає в школі, тому що це неетично. Крім того, рідко коли вчитель буде "рекламувати" свого колегу в якості репетитора батькам учня. Також рідко хто з німецьких викладачів дає приватні уроки, тим більше тим учням, яких він навчає.

Зате в нас, в Україні, нерідко можна спостерігати ситуацію, коли вчитель свої уроки, за які держава платить йому гроші, проводить сяк-так (а то і зовсім не проводить під різними приводами), зате після уроків, за гроші, звичайно, проводить додаткові заняття зі своїми учнями по тому матеріалу, який «виклав» на уроці. Мої знайомі колеги, які працюють в інших районах, в інших областях, вражені ставленням «сучасних» вчителів до своїх обов’язків. Під найменшим приводом вони можуть залишити свій урок напризволяще, давши їм якесь завдання, а то і того можуть не зробити.

Години шкільного компоненту виділяються на зовсім непотрібні предмети, віддаються «своїм» людям, які їх ніколи не читають, лише в журнали записують. А що робить наше «рідне» Міністерство освіти і науки з вчителями, які читають кілька предметів? Воно платить вчителю вищої категорії по тарифному розряду «спеціаліст» лише тільки за те, що той не пройшов курсової перепідготовки з цього предмету, і часто не по своїй вині.

Спираючись на власний досвід, досвід колег скажу по секрету: для вчителя вищої категорії зі стажем понад 10 років такі курси нічого не дають. Звичайно, я маю на увазі тих вчителів, яким ця категорія присвоєна заслужено, а їх більшість. І ще одне. Висококваліфікований вчитель викладає на високому рівні не тільки «свій», основний предмет, а й інший, за який він взявся, інакше він би не брався. А ось в Європі, зокрема в Німеччині, стан речей інший. Там можна нерідко зустріти педагога, який одночасно викладає фізику, німецьку мову і, припустимо, фізкультуру, причому зарплатня такого вчителя вища, ніж в того, що читає один предмет. А щоб отримати право працювати в школі, доводиться здавати після закінчення вузу кілька іспитів. Відразу після випуску — Перший державний. Після нього потрібно пройти 2-річну практику за розподілом, а потім здати Другий державний іспит. І лише після цього можна зайнятися пошуком роботи в школі. У німецьких вчителів вільний графік, ніхто не буде змушувати його сидіти в школі, якщо у нього, наприклад, тільки 1 урок.

Правда, там середня зарплатня вчителя 4765 дол. при середній по країні 3403 дол. А в нас середня з/п вчителя 212 дол. при середній по Україні 338 дол. Але це дані на той час, коли курс долара був в районі 8 грн.

Не дарма учні Кременчуцького ліцею при Кременчуцькому педучилищі скаржаться на застарілу систему освіти, яка породжує непристосованість молоді до сучасного життя, зокрема, сімейного. На їх думку, сучасна школа не дає розкритися потенціалу дітей.

«Школа не вчить, як вирішувати повсякденні алгоритми життя», - говорять діти.

Далеко не кожна молода людина може полагодити побутову техніку, не кожна дівчина – бути хорошою матір'ю. Один з учнів – авторів твору про ідеального вчителя пише: «Так ось, ідеальний вчитель це той вчитель, який добрий, доступно розповідає матеріал, розумний, від якого гарно пахне».

Думаю, що дитина мала на увазі вчителів, а сьогодні частіше – вчительок, котрі палять. Відповідно до статті 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» палити в приміщеннях та на території навчальних закладів - заборонено. А в нас частенько вчитель чи вчителька, накурившись у підсобці, йде на урок і «окутує» нікотиновими випарами учнів. От вони і мріють…

Звичайно, не все так погано в нашій освіті. Один з учнів пише: «…Ось в школі, де я навчаюсь, є хороші, ідеальні вчителі, а є і не дуже (моя думка). … Можливо, я і не такий гарний учень, як всі, і не вчу все, що потрібно, але я розумію те, що вони говорять. … А про поганих не хочу говорити, а то ще двійок наставлять.»

Від таких слів трохи радісно стає на душі, хоча дитина має позитив стосовно тільки двох-трьох вчителів з тих півтора десятка, що його навчають. Але сучасний стан в освіті, а особливо стан системи управління нею, провокує народження інших думок. Про що я?

Та про те, що висококваліфікований вчитель, який забезпечує високий рівень знань учнів, формує з них справжніх особистостей, як правило, людина самодостатня, особистість, яка має свою власну думку, що не рідко не збігається з думкою начальства, особливо того начальства, яке не читало К.Ушинського, який говорив: «Тільки особистість може впливати на розвиток і становлення особистості, тільки характером можна створити характер».

Звідси інколи, (а може і НЕ інколи) має місце певний тиск на таких вчителів. Звичайно, якщо директор школи дбає про якість знань, рівень вихованості учнів, то такими професіоналами він дорожить, не зважаючи на їх «строптивість», прислухається до їх думки. Але це - «якщо»… І щоб знайти це «якщо» в наш час, то треба вдень з свічкою ходити.

Пам’ятаєте давньогрецького філософа Діогена, яких вдень з запаленим ліхтарем, дивуючи перехожих, ходив по вулицях Афін і говорив: «Шукаю людину»? Наступне, хоча воно повинне бути першим, - питання виховання. Такі дві думки. «Метою школи завжди повинно бути виховання гармонійної особистості, а не спеціаліста.» (АльбертЕйнштейн) «Виховання має пріоритет над освітою. Створює людину виховання (Антуан де Сент Екзюпері). На жаль, цей бік діяльності української школи далекий від того, що сказали ці відомі і шановні люди.

На сьогодні в нашій школі дітей привчають до того, що вони мають права, права, права… А хто буде виконувати обов’язки? Адже відповідальність людини формується не шляхом реалізації своїх прав, а через належне виконання своїх обов’язків. І права одних теж не можуть реалізовуватися без належного виконання своїх обов’язків іншими.

Ми настільки навіяли учням мантру про їх права, що вчителю, використавши всі можливі і дозволені засоби переконання і впливу, доводиться відступати і сідати на стілець, підмостивши під себе руки, щоб не повторити А.С.Макаренка в епізоді з вихованцем Задоровим («Педагогічна поема»). Бо коли у Макаренка цей епізод поклав початок порозуміння між ним і вихованцями, то сьогодні таке для вчителя в кращому разі – звільнення з роботи. Звичайно, в школі є такий предмет, як «Людина і світ». Але, по-перше, для формування людини кращим був предмет «Людина і суспільство», а по-друге, на цей предмет в більшості шкіл виділено лише 0,5 тижневої години проти однієї, як було років три тому, і проти двох годин суспільствознавства, як було ще раніше. Цікава деталь. В європейських країнах, де вже побудоване громадянське суспільство, в школах наявні предмети, що його вивчають, формують в дітей громадянську свідомість. І ці предмети вивчаються не один рік і далеко не пів години на тиждень. І ще цікаво, що про це можуть сказати місцеві освітянські керівники при тому, що ми, начебто, рухаємося до децентралізації?

Адже в нас предмет «Людина і світ», який хоч частково і спрощено давав дітям певне розуміння законів громадянського суспільства, вивчався протягом лише одного року. А зараз його ще і «переполовинили» в часі. Може хтось, хто кричить про громадянське суспільство, сам його боїться, як, мабуть, боїться і децентралізації? Бо тоді в багатьох питаннях своєї ділянки потрібно приймати свої рішення, а не бути «ліфтом» для передачі владних настанов згори до низу, а це тягне за собою не тільки розширення повноважень, а і збільшення відповідальності. Наступне. Для того, щоб більше дівчат стало добрими матерями, а більше хлопців – добрими батьками, теж, як говорив Карцев, «давно тому назад» був предмет «Етика і психологія сімейного життя». Знову з власного досвіду скажу, що на заняття з цього предмету юнаки і дівчата ходили з задоволенням. Але години шкільного компоненту, за рахунок якого рекомендується вивчати в т.ч. і цей предмет, в нашій українській школі розподіляються не по принципу учнівських чи суспільних потреб, а за принципом потреб забезпечення навантаження вчителів. За таким самим принципом призначаються в багатьох випадках і заступники директорів по виховній роботі. Але це вже «зовсім інша історія»…

То що ж можна сказати нашим учням, їх батькам? Чи дочекаються вони колись того, що хай не всі, але більшість вчителів будуть відповідати їх мріям про «ідеального» вчителя? Недавно в Києві була затверджена «Дорожня карта освітніх реформ (2015 – 2025)» — результат діяльності Стратегічної дорадчої групи (СДГ) при Міністерстві освіти і науки (МОН). Нею передбачено багато змін і до процесу підготовки педкадрів, і керівників навчальних закладів. Зміниться термін навчання в школі, зміст і наповнення навчальних програм. Є наміри змінити саму концепцію навчання з акцентом більше на уміння учнів самостійно знаходити необхідну інформацію, її аналізувати і застосовувати. Також передбачено збільшити зарплатню вчителів до рівня не нижче, ніж 4 прожиткових мінімуми для вчителя-початківця. Якщо це станеться, то, я дуже на це сподіваюсь, рівень престижності вчительської праці залишить передостаннє місце в рейтингу професій, бо цей наш рейтинг «випередив» тільки рейтинг двірника. Тоді педінститути можуть очікувати не невдах-абітурієнтів з балами ЗНО в межах 120-150 балів, а справжніх юних інтелектуалів з балами 180-200. Ось тоді і можна буде чекати в школи «ідеальних» вчителів, які «самі живуть так, як вчать», які прагнутимуть швидко подолати важкий шлях становлення справжнього вчителя: «Посередній учитель викладає. Хороший учитель пояснює. Видатний вчитель показує. Великий учитель надихає.» (У.А.Уорд)

Адже, щоб інтелект нації зростав, потрібно, щоб його хтось сіяв, щоб ця, вибачте, «сівалка» сама була добре налаштована і наповнена добірним посівним матеріалом. А для читачів-учнів, якщо такі будуть, наведу слова: «На свете ни единому уму, имевшему учительскую прыть, глаза не удалось открыть тому, кто сам не собирался их открыть». (И. Губерман). Хочете мати знання – беріть їх! Вчитель зможе вам їх дати тільки за вашої згоди, за вашим бажанням, і головне - при вашій праці. Іншого – не дано.