Як мені пропонували контрабандисткою стати

Вперше у житті і зовсім не очікувано вибралась до Волині. Занесло аж під саму Польщу – до кордону не доїхала 15 км. Як живеться на тому кінці України? Чи є там щось варте поїздки з Кременчука? 

Як мені пропонували контрабандисткою стати

Круті маєтки та охайні котеджики, вибудувані вздовж трас – це все не про Волинь. Тут не так шикарно, як на Закарпатті. Села – на кшталт нашого Піщаного, проте дещо бідніші. Історичні міста – гарні, але ну дуже благають про ремонт. Невеличке місто, де я оселилась – Володимир-Волинський. Може похвалитися історією, старовинними храмами, пам’ятниками давньоруським князям, фестивалями. А ще роздовбаною центральною площею, що вся у калюжах у дощ. І тим, що місто входить до так званої 30-кілометрової  прикордонної зони. А поруч відомий митний пункт – Устілуг. Чим тут займаються? Двоє хлопців, із якими я познайомилась у кав’ярні, виявились…контрабандистами. І кажуть, у цій справі вони не одні.

Серьожа (контрабандист № 1): – Працювати тут, по суті, ніде. Ну, є птахофабрика. А так – дрібні фірмочки. Йти на 2 тисячі гривень? А який сенс? А так – бабка блок цигарок купила, через кордон перевезла – 300–400 гривень на ньому до пенсії отримала. А як євро підросло, то й виручка більша. Хоча, з іншого боку, в Україні піднімають ціни на цигарки…

Саньок (контрабандист № 2): – Заробіток тут нормальний можна мати, аби двічі на рік з’їздити до Туреччини чи Єгипту на відпочинок. А є люди з такими особняками, що коштують понад мільйон доларів.

Я: – А це ж ті, хто живе у 30-кілометровій зоні, можуть перетинати кордон без усіляких віз…

Серьожа: – Так, карта-перепустка. Це тут як трудова книжка.

Я: – А у вас мешканців не побільшало? Не приїжджають реєструватися з інших регіонів, аби отримати можливість ходити собі за кордон?

Серьожа: – Ні. Перед тим, як цю карту отримати, потрібно якийсь час тут прожити. Здається, два роки.

Я: – Чим ще займаєтесь?

Серьожа: – Та робити тут нічого. 30 тисяч населення, в обличчя усі один одного знають. Самі не розуміємо, чого сюди привозять туристів щось дивитись. У нас один нормальний ресторан на місто, «Маяк». І дві типу дискотеки. В одну дівчата ходять у кросівках і джинсах, в іншу – у сукнях.

Саньок: – Дєвки у нас балувані. Їх тут пацани на модних тачках катають.

Я: – Такі багаті?

Саньок: – Ні, вони просто можуть взяти недорого автівку. Разом із якимось поляком оформлюють машину як співвласники. Ця автівка 10 днів може бути на нашій території, а потім має заїхати до Польщі. І так вони постійно на різних авто катаються, перепродують.

Я: – А польську ви знаєте, раз постійно туди щось возите?

Серьожа: – Трохи розумію, але не дуже. Там за кордоном є людина, яка усе розуміє по- нашому. Домовитись неважко. А у вас у Кременчуці тютюнової фабрики немає?

Далі мене почали агітувати приєднатись до волинського бізнесу, вступивши у дружну родину контрабандистів:-)

Більше про мандрівку по Волині читайте тут.